І не думайте, що погане самопочуття – це плід Вашої уяви. “Згорання” на роботі – цілком реальний психологічний стан, з усіма симптомами. Віднедавна в деяких країнах цей стан почали кваліфікувати, як виробничу травму. Справжнє “згорання” настає після кількох років напруженої роботи, і його не позбудешся після кількох прогулянок лісом.

Перші ознаки захворювання – виснаженість і нездатність сконцентруватися. Далі виникає ефект снігової лавини. Робота через “не можу” втомлює ще більше, з’являється страх, працездатність падає до “нуля”. То, що ж робити, якщо конче потрібно бути у формі?

Медики насамперед радять навчитись контролювати свій стрес. Відганяйте негативні думки, як тільки вони з’являються. Знайдіть кілька хвилин для релаксації, і старайтесь добре висипатись. Крім того, не слід забувати про повноцінне харчування та ранкову зарядку. Багато спілкуйтеся на роботі. І звичайно, повноцінний відпочинок у вихідні, який найкраще провести на свіжому повітрі.

Методів, які допоможуть вберегтися від виснаження, є чимало. І ними варто скористатися. Зробіть це, доки ви не поповнили лави людей, які на роботі “заробили” синдромом хронічної втоми. А ще зверніть увагу – найбільш схильні до “перегорання” найвідповідальніші працівники, на яких керівники звикли покладатися. Відтак, і босам варто уважніше приглядатися до людей, аби не втратити свою головну опору.

Синдром вигорання починається із звичайної втоми, дратівливості, відчуття тривоги. Його складно «відловити» на ранніх стадіях – не підеш же з такими скаргами до лікаря. І дарма: через деякий час ситуація погіршується. Пріоритетна діяльність викликає огиду, людина займається нею через силу, через силу йде на роботу, стає дратівливою, неадекватно реагує, вибухає, і так далі. Остання стадія – повне емоційне виснаження, коли людина зайнята своєю діяльністю на автопілоті, відчужено. Вона вже не бачить у власній роботі аніякого сенсу.

Фахівці стверджують: «З усіх випадків, коли пацієнтам ставлять діагноз «синдром хронічної втоми», тільки 1-2% дійсного СХВ, решта – нерозпізнаний синдром згорання»

Хто найчастіше стає жертвою синдрому вигорання? Спочатку вважалося, що це люди, чия робота пов’язана з людьми: працівники хелперських професій, сфери обслуговування. Потім вигорання стало атрибутом офісних працівників, його навіть перейменували в «синдром менеджера». Але разом з тим до синдрому вигорання схильні і люди творчих професій, і домогосподарки, що несуть на собі хрест «зразкової матері». Всі вони – люди із завищеними вимогами по відношенню до самого себе. Вони ставлять собі складні завдання, від яких залежить їхня самоповага, і з часом розуміють, що ресурсу на виконання не вистачає.

Отже, що робити тому, хто став слугою своєї роботи?

Звичайно, запущений синдром згорання часто вимагає втручання психотерапевта. Але насамперед треба:

- Зрозуміти, які життєві цілі є особистими, а які – нав’язані оточенням. Відокремити зерна від плевел, і надалі орієнтуватися тільки на власні цілі.

- Навчитися поважати свої бажання і потреби. Любити себе таким, який ти є зараз, а не таким, яким збираєшся стати в майбутньому. Зрозуміти, що ти цінний для тих, що оточують не тільки завдяки своїм досягненням. Бути упевненим, що друзі почнуть любити тебе навіть за відсутності яких-небудь успіхів, а інакше які це друзі? Припинити залежати від схвалення оточуючих.

- Навчитися раціонально організовувати свій час, поєднувати роботу з відпочинком, вчасно перемикатися на інші види діяльності і реалізовуватися одночасно в декількох напрямах.

- Не зводити своє завдання в ранг надзадачі, не ставити на карту все заради єдиної мети.

medportal.ru