Епідемічний процес ВІЛ-інфекції в Україні пройшов еволюцію від повільного розвитку, коли щорічно виявляли 30-50 нових випадків інфікування ВІЛ (у період 1987-1994 рр.), до стрімкого зростання числа ВІЛ-інфікованих – більш 1500 осіб щомісяця (з 2008 р.).
Сьогодні епідемічна ситуація з ВІЛ-інфекції в країні характеризується зростанням показників захворюваності та смертності від СНІДу, активізацією статевого шляху передачі ВІЛ, залученням в епідемічний процес жінок репродуктивного віку.
Інтенсивність епідемічного процесу при ВІЛ-інфекції значною мірою обумовлена несприятливими соціально-економічними факторами, що склалися в Україні. Ситуація загострюється ще й тим, що епідемія розвивається на тлі поширення інших соціально-небезпечних хвороб та можливості появи нових резистентних до лікування штамів ВІЛ.
Станом на 01.07.2011 р. під диспансерним наглядом в закладах охорони здоров’я Україні перебуває 115 275 ВІЛ-інфікованих осіб (252,7 на 100 000 населення), з них 16 764 осіб з діагнозом СНІД (36,8 на 100 000 населення). За весь період епідеміологічного спостереження від захворювань, зумовлених СНІДом, померло 22 607 наших співвітчизників.
Для оцінки впливу заходів протидії ВІЛ/СНІДу, що реалізуються багатьма державними закладами та неурядовим організаціями, найінформативнішими вважаються показники захворюваності на ВІЛ-інфекцію та смертності від захворювань, зумовлених СНІДом (на 100 тисяч населення), моніторинг яких здійснюється у рамках рутинного епідеміологічного нагляду.
Реальне зниження або стабілізація показника захворюваності на ВІЛ-інфекцію може свідчити про поліпшення епідемічної ситуації та ефективність профілактичних втручань; зниження або стабілізація показника смертності від захворювань, зумовлених СНІДом, – про налагоджену організацію медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД та ефективність антиретровірусної терапії (АРТ).
В Україні, починаючи з 1999 року, кількість нових випадків ВІЛ-інфекції постійно збільшувалася. Разом з тим, завдяки реалізації комплексу профілактичних заходів, спрямованих на призупинення темпів розвитку епідемії ВІЛ-інфекції, зокрема серед споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН), темпи приросту показника захворюваності на ВІЛ-інфекцію, починаючи з 2006 року, невпинно знижуються. Так, якщо в 2006 році, у порівнянні з попереднім 2005 роком, показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію в цілому по країні збільшився на 16,8%, то у 2010 році, в порівнянні з 2009 роком, лише на 3,3%.
За 6 місяців 2011 року, в порівнянні з аналогічним періодом 2010 року, показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію зменшився на 1,8% і становив 22,6 на 100 тисяч населення. Рівні цього показника по регіонах України коливаються від 3,0 на 100 тисяч населення (Закарпатська область) до 51,0 на 100 тисяч населення (Дніпропетровська область), в 13 регіонах спостерігаються збільшення значення показника захворюваності на ВІЛ-інфекцію.
На підставі отриманих даних можна припустити, що в останні роки в країні спостерігається деяке зниження інтенсивності епідемічного процесу ВІЛ-інфекції. Проте, у зв’язку з особливостями розвитку субепідемій в Україні, ситуаційний епідеміологічний аналіз необхідно проводити для кожного регіону окремо.
Україна залишається в категорії країн з концентрованою стадією епідемії ВІЛ-інфекції, що зосереджена серед окремих груп населення високого ризику інфікування ВІЛ, зокрема СІН. Як було зазначено вище, впровадження комплексу профілактичних заходів серед СІН дало змогу стабілізувати ситуацію в цій групі. За 6 місяців 2011 року у порівнянні з аналогічним періодом 2010 року кількість офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих СІН зменшилася на 8,4% на тлі зниження кількості обстежень за кодом 102 (споживачі ін’єкційних наркотиків) на 2,5%.
До інших груп високого ризику належать жінки комерційного сексу (ЖКС), чоловіки, які мають секс із чоловіками (ЧСЧ), засуджені та особи, які перебувають під слідством. На сьогодні можна констатувати, що обсяги, масштаби, якість та інтенсивність профілактичних втручань залишаються недостатніми для зупинення поширення ВІЛ-інфекції у цих групах, а відтак для обмеження потенційного поширення ВІЛ серед загального населення. Якщо за даними програмного моніторингу рівень охоплення профілактичними програмами СІН на кінець 2010 року складав 58,6%, то ЖКС – лише 37,8%, ЧСЧ – 18,9%, а засуджених – 22,3%.
Подальше розширення масштабів профілактичних заходів серед осіб з уразливих щодо інфікування ВІЛ груп населення – життєво необхідний крок у боротьбі з епідемією ВІЛ-інфекції. Саме програми профілактики серед осіб з груп ризику та їхніх статевих партнерів відіграють вирішальну роль у визначенні подальшого розвитку епідемії ВІЛ-інфекції. Поряд з розширенням охоплення профілактичними програмами, необхідно приділити належну увагу якості та інтенсивності втручань, оскільки кінцевою метою зазначених заходів є зміна поведінки особи на більш безпечну. Це питання лишається на сьогодні вкрай актуальним, що добре ілюструють наступні дані поведінкових досліджень 2009 року – відсоток СІН, які повідомили про використання презерватива під час останнього статевого акту, складав лише 48%. В той же час, дані епіднагляду свідчать про те, що нова хвиля інфікування ВІЛ статевим шляхом тісно пов’язана з небезпечною сексуальною поведінкою СІН та їх статевих партнерів.
Основним шляхом передачі ВІЛ в країні, з 1995 до 2007 року, включно, був штучний парентеральний (переважно при введенні наркотичних речовин ін’єкційним шляхом). Вперше в 2008 році відбулася зміна шляхів передачі – частка статевого шляху передачі стала вище парентерального. У 2009 – 2010 роках продовжувалося збільшення питомої ваги осіб, які були інфіковані ВІЛ статевим шляхом, та зменшення питомої ваги парентерального шляху передачі. В 2010 році парентеральний шлях передачі ВІЛ переважав лише в 3-х з 27-ми регіонів країни: в Дніпропетровській, Львівській областях та м. Києві.
В Україні за 6 місяців 2011 року кількість офіційно зареєстрованих осіб, інфікованих парентеральним шляхом, в порівнянні з аналогічним періодом 2010 року, зменшилася на 7,8%, проте в 10 регіонах країни цей показник збільшився.
Вирішальний вплив на показник смертності від захворювань, зумовлених СНІДом, має рівень охоплення АРТ до 80% хворих, що його потребують. Станом на 01.07.2011 року АРТ в Україні отримували 24 411 людей, які живуть з ВІЛ, у тому числі 2 139 дітей. Запровадження АРТ в 2004 році вже в 2006 – 2009 роках призвело до деякої стабілізації рівнів смертності від захворювань, зумовлених СНІДом, – 5,2; 5,4: 5,8; 5,6 на 100 тис. населення, відповідно. Зростання смертності в 2010 році до 6,8 на 100 тис. населення, у порівнянні з попередніми роками, може свідчити, зокрема, й про те, що рівень охоплення АРТ на сьогодні є недостатнім для того, щоб реально вплинути на показник смертності.
У 2011 році продовжується зростання показника смертності від захворювань, зумовлених СНІДом. В Україні показник смертності за 6 місяців 2011 року в порівнянні з аналогічним періодом минулого року збільшився з 3,5 до 3,7 на 100 тисяч населення. За перше півріччя 2011 року цей показник збільшився в 13 регіонах країни та зменшився в 14 і коливався в межах від 0,1 на 100 тисяч населення (Закарпатська область) до 11,6 на 100 тисяч населення (Дніпропетровська область).
Виходячи з наведеного вище, необхідно ретельно переглянути та вдосконалити стратегію надання послуг лікування, ще раз проаналізувати наявність відповідної інфраструктури та інших ресурсів. Невідкладної уваги вимагає і подальша децентралізація надання АРТ, швидке розширення опіатної замісної терапії з використанням метадону, а також ефективна профілактика, діагностика та лікування туберкульозу у людей, які живуть з ВІЛ.
Таким чином, на сьогодні національні заходи з протидії ВІЛ-інфекції/СНІД в Україні, незважаючи на деякі досягнення, залишаються недостатніми у ключових програмних напрямках профілактики та лікування і потребують значного та швидкого поліпшення з тим, щоб позитивно вплинути на епідемію.

За даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України