Три людини працювали на будівництві. Всі вони виконували однакову роботу, але коли їх запитали, що вони роблять, то відповіді були різними. Перший сказав: “Розбиваю каміння”, другий: “Заробляю на життя”. А третій відповів: “ Допомагаю будувати храм”.

Пітер Шульц, ЦІО, Порше

Для того, щоб зробити волонтерську діяльність продуктивною, необхідно зрозуміти, що саме може заохотити людину займатися цією роботою довгий час безкоштовно. Волонтерство – це добровільна діяльність, яка повинна бути внутрішньо мотивована. Створюючи волонтерські робочі місця важливо, враховувати такі риси:

Право власності

Волонтер бажає мати почуття особистої відповідальності за щось. Його робота має включати те, на що він може вказати “ Це моє”. Це може бути конкретна річ, подія або територія. Право власності дає волонтеру щось таке, за що він відповідає і чим пишається. Право власності зникає, коли волонтер виконує лише один із багатьох видів робіт в організації та коли це виглядає як частина послуг, що надаються конкретній особі чи групі. У деяких організаціях, наприклад, волонтери можуть проводити опитування потреб клієнтів, потім передають результати паперової роботи професіоналові, який надасть пораду або визначить, яку саме допомогу надати. Це нагадує ситуацію, коли волонтер-пожежник повинен приїхати на місце трагедії, зібрати про неї всі дані, а потім піти геть, щоб надати справжнім пожежникам зробити решту роботи по гасінню полум’я.

Коли волонтер виконує лише якесь одне доручення серед потоку заходів, він може втратити почуття задоволення від роботи, та саме задоволення керує волонтером. На додаток, волонтер розуміє, що він якось допоміг клієнтові, але це почуття гордості та відчуття власності розподіляється між всіма тими, хто доклав зусиль до справи. Так само волонтер, який ремонтує школу, отримує більше задоволення, якщо він виконує всі роботи в одній кімнаті, ніж якщо виконуватиме певний окремий вид роботи (наприклад, фарбування або миття вікон) в усіх кімнатах. У першому випадку волонтер має почуття власності (“Це моя кімната”), в другому – почуття відповідальності та власності набагато слабше. І через те, що почуття гордості за себе зменшується, волонтер “згорає” швидше, ніж той, який повністю відповідає за клієнта або за проект.

Це не означає, що слід уникати командної роботи. Команди людей також можуть мати почуття власності, у такому випадку це можна назвати “наше”.

Можливість подумати

Різниця між командою та групою ізольованих осіб полягає в тому, що команда має повноваження планувати та оцінювати свою роботу, а також вирішувати, хто і що буде робити. Завдяки можливості подумати, особа чи група осіб можуть не тільки виконувати роботу, а й визначати, як вони будуть її виконувати.

Чимало керівників волонтерських програм не допускають волонтерів до вирішення цих питань. По-перше, волонтер працює лише кілька годин на тиждень і через це йому буде нелегко бути в курсі того, що відбувається. А, по-друге, стандартна практика управління передбачає, що планувати і вирішувати – це робота менеджера волонтерів, а справа працівника – робити все, що, на погляд менеджера, треба зробити.

Насправді, коли волонтер вперше приходить до організації, такий підхід може бути найкращим для нього. Однак з часом, коли волонтер вивчає свою роботу і починає розбиратися в процесі, той факт, що він робить лише те, що вирішив хтось, починає послаблювати його мотивацію та зменшувати відчуття гордості.

Відповідальність за досягнуті результати

         Волонтер бажає мати почуття відповідальності за досягнуті результати, а не просто виконувати певні доручення або “робочі обов’язки”. Якщо волонтер відповідає за результати та наслідки, він концентрується на тому, що робить, отримує задоволення від процесу досягнення цілі. З іншого боку, якщо він відповідає лише за якість заходів, які мають певні результати, то він позбавлений можливості отримати задоволення. Наприклад, волонтери по збору коштів або подарунків для сиріт отримують більше задоволення тоді, коли вони відповідатимуть за розподіл цих коштів або вручення подарунків дітям, а не коли сприйматимуть свою роботу як пошук коштів та ведення розмов з людьми про важливість надання допомоги дітям.

Опис робіт для волонтерів має містити результати, які необхідно досягти, а не лише список робіт, які він повинен виконати.

Коли кілька людей повинні виконувати декілька різновидів робіт, щоб досягти певного результату, відповідальність за результати стає частковою. При такій ситуації волонтер губить бачення результату, а як прямий наслідок – результат виглядає збідненим та недостатньо висвітленим, через що волонтер нудьгує. Наприклад, волонтеру по програмі попередження вживання наркотиків сказали, що його робота складається із консультування клієнтів по три години на тиждень. Це лише визначення роботи. Не поставлено жодного результату, тому й не дивно, що волонтер зробить небагато. Як можна побачити, ця робота не вимагає особливих навичок, окрім сидіння в кімнаті разом з напарником три години. Щоб визначити результат, треба запитати: “Який результат ми хотіли б отримати від консультування? Чого повинен досягти волонтер протягом цих трьох годин щотижня?”. Відповідь буде приблизно така: “Клієнти зможуть подолати певні життєві негаразди без того, щоб почати вживати наркотики”.

Визначення волонтерської роботи з точки зору результатів, допомагає відчути волонтеру, що його волонтерська активність вартісна та цінна.

Оцінка результатів

Необхідно вирішити: як та за якими критеріями оцінювати досягнуті результати.

Щоб визначитися, як саме оцінювати отриманий результат, можна залучити волонтерів, які виконують цю роботу. Поставте їм ці два питання:

Яка інформація надала б нам можливість побачити результат Вашої роботи?

Яким чином ми можемо її зібрати?

Оцінювання роботи дає можливість використати елемент змагання. Можна встановити цілі та заохочувати їх досягнення, і навіть встановлювати рекорди. Рекорди є надзвичайно мотиваційними.

Завжди найкращою винагородою, яку пропонує життя, є шанс важко працювати над чимось, що варто таких зусиль.

Теодор Рузвельт

Для України, як і для всього світу, волонтерство є актуальним і важливим з низки причин. По-перше, як свідчить багаторічний досвід використання праці волонтерів, це ефективний спосіб вирішувати складні проблеми окремої людини, суспільства і навколишнього середовища, які часто виникають на ґрунті недостатньої турботи про суспільне благо. По-друге, волонтерство приносить у соціальну сферу нові, як правило, творчі та сміливі ідеї щодо вирішення найгостріших і найскладніших проблем. Тому саме завдяки йому безвихідні, на перший погляд, ситуації знаходять своє розв’язання. По-третє, волонтерство – це спосіб, за допомогою якого кожний представник суспільства може брати участь у покращанні якості життя. По-четверте, це механізм, за допомогою якого люди можуть прямо адресувати свої проблеми тим, хто здатний їх вирішити.

Волонтерська робота допомагає людям досягти більшого впливу на власне життя. Зокрема, участь у волонтерській діяльності людей, які самі потребують допомоги (самотні пенсіонери, люди з особливими потребами, малозабезпечені, люди з алкогольною та наркотичною залежністю в минулому тощо), зарекомендувала себе як шлях, що допомагає їм змінити своє життя на краще. Допомагаючи іншим, вони стають упевненими в своїх силах, здібностях, опановують нові навички і встановлюють нові соціальні зв’язки. Також волонтерство дає змогу людині знайти себе і  закласти в своє життя ті цінності та звички, які дозволять їй мати здорове, продуктивне і насичене життя.

У повсякденному житті ми все частіше чуємо слова „волонтер”, „волонтерство”. Нині під „волонтерством” розуміють діяльність на основі доброї волі. Без будь-якого примусу люди діють на благо суспільства, керуючись у своїх вчинках власним бажанням і намагаючись бути максимально користини. Свій вільний час вони присвячують соціально корисним справам. Наприклад, збирають пожертви, об’єднують навколо себе дітей та молодь і захоплюють їх цікавою справою, беруть участь у реалізації соціальних проектів і програм, разом з однодумцями створюють волонтерські організації для вирішення проблем, які хвилюють громаду.

 У світовій практиці найголовнішою ознакою волонтерства є те, що доброволець частину свого вільного (особистого) часу, сил, енергії, знань, досвіду добровільно (без примусу та вказівок „згори”) витрачає на здійснення діяльності, яка приносить користь людям і суспільству загалом.

У Записці Генерального секретаря ООН, адресованій Комісії соціального розвитку Економічної і соціальної ради ООН виділено найважливіші риси волонтерства, сере них:

- турбота про людей. Адже співчуття, моральна підтримка, допомога, піклування сприяють формуванню важливої для людського суспільства атмосфери – взаємопідтримки. Для соціальної роботи це важливий ресурс, який допомагає створювати безпечне середовище для існування та розвитку кожного члена суспільства. Найважливішим рушійним механізмом виступає людський фактор, який вище схеми взаємовідносин „ти – мені, я – тобі”. Для волонтерів характерними є формули: „я – тобі, ти – мені” та „я – усім”.

- солідарність і гуманна корисливість. Люди добровільно жертвують своїм часом заради встановлення уз взаємодовіри та приналежності, що робить їх зацікавленими у благополуччі інших.

-  духовна якість і громадянська чеснота. Адже його значення полягає не лише у тому, що ми робимо через любов та співчуття до інших, а й те, як це впливає на людину, яка надає добровільну допомогу – „ми те, що ми робимо для інших”.

- багате джерело людського досвіду. Під „людським досвідом” розуміється досвід, який набуває людина у процесі взаємодії з іншими людьми, соціальними групами, державою. Милосердя, толерантність, солідарність, співробітництво, подолання конфліктів, лобіювання, емоційні й соціальні зв’язки, захист від небезпечного впливу тощо. Можливість ділитися, обговорювати, переймати більш ефективні форми ф методи – це можливість напрацьовувати і вдосконалювати цей неформальний суспільний фонд вмінь та навичок встановлення й підтримки комунікативних відносин.

-  нові інтелектуальні ресурси. Волонтери – це не лише виконавці програм, але й джерело нових ідей, нового життєвого досвіду.

- участь і відповідальність, як суть активної громадянської позиції і благого управління. Громадянськість, взаємодовіра, солідарність і відповідальність, підкріплені соціальними відносинами, які базуються на схожих світоглядних установках і спільності обов’язків, є взаємодоповнюючими цінностями.

- етичний стандарт. Ця риса волонтерства виражає якість людських взаємостосунків. За рівнем норм, які встановлюються (що дозволено, що забороняється), це одна з найвищих ступіней. Вона знаходиться приблизно на такому ж рівні, як і етичні норми духовних конфесій, однак підтримується не за рахунок встановлених догматів, а на максимально свідомому рівні.

-   забезпечення надійної платформи для відновлення зв’язків між людьми. Відомо, що людей завжди розділяли багатство, культура, релігія, етнічне походження, вік, стать. Волонтерство ж може виступати одним з найголовніших засобів примирення і відновлення розділеного суспільства, оскільки ця діяльність здійснюється без дискримінації за певними ознаками.

-  нове бачення соціальної діяльності. Воно полягає у новому ставленні до зайнятості у галузі соціального захисту. Людина, яка бере участь у волонтерських програмах, отримує повну ясність у мотивації своєї праці. Первинним для неї є вже не компенсація за працю, а результат – допомога, вирішення проблеми тощо, а для руху в цілому – охоплення всього спектру суспільних проблем .

Існує припущення, що волонтерство як суспільний рух виникло на Заході, а першими волонтерами були самаритяни, які почали надавати допомогу усім, хто її потребував.

Більш впевнено можна говорити про виникнення феномену волонтерства вже з середини ХІХ століття. 1859 рік вважається роком виникнення волонтерського руху в світі. Саме в цей період Анрі Дюран, відомий французький письменник-журналіст, вражений наслідками кривавої битви при Сольферіно, запропонував Створення Червоного Хреста – організації, яка б працювала на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу полоненим та пораненим. Принципами, сформульованими Анрі Дюраном, керуються і досі волонтерські організації усього світу.

Деякі дослідники виділяють ХХ століття як головну віху у розвитку волонтерського руху. У Європі після закінчення першої світової війни з’явилися люди, готові надавати допомогу постраждалим у війні. Саме у цей час були створені перші волонтерські організації. На сьогодні засновано Координаційний комітет міжнародної волонтерської служби (CCIVS) під егідою ЮНЕСКО зі штаб-квартирою у Парижі.

В Україні існує давня традиція суспільної праці, взаємодопомоги, піклування про ближнього. Осіб, які працювали у цій сфері, називали громадськими діячами, альтруїстами, доброчинцями, добровольцями тощо. Настали нові часи і по-іншому стали називати таких людей – волонтери. У Законі України „Про соціальні послуги” поняття „волонтер” трактується як фізична   особа,   яка   добровільно   здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність,   що   має суспільно корисний характер.

         Історія волонтерства в Україні  нараховує понад сто років. Першими вітчизняними волонтерами також можна вважати представників Червоного Хреста, який організовував добровільний запис у сестри милосердя в шпиталі та лікарні для бідних. Потім був тривалий радянський період, коли поняття „доброволець” мало яскраве ідейно-патріотичне забарвлення: так називали людину, яка добровільно виявила бажання служити інтересам не якихось окремих громадян (доглядати за хворими, допомагати сиротам, немічним і людям похилого віку), а партії, комуністичній ідеї, соціалістичній державі. Відповідно, й об’єктами волонтерства за радянських часів могли бути лише державні справи, як-то побудова Магнітки, Дніпрогесу, військово-революційні й трудові подвиги тощо.

         Життя  людини за радянських часів передбачало наявність у неї “суспільного навантаження”. Види суспільної допомоги залежали від віку населення: діти допомагали дошкільнятам, ровесникам і ветеранам, молодь – молодшим школярам, підліткам, людям з особливими потребами, особам, що опинилися у складній життєвій ситуації, дорослі – сім’ям, які потребували допомоги, важковиховуваним підліткам, хворим тощо [6].

Вся добровільна робота провадилася в межах громадських організацій: професійних спілок, комсомолу, піонерії. Існували також ради ветеранів війни і праці, клуби за інтересами тощо.

За часів функціонування СРСР були поширені такі форми шефської роботи, які по духу нагадують волонтерство: шефство старших школярів над молодшими; шефство студентів і робітників над школярами; шефство молоді над “педагогічно занедбаними” дітьми та підлітками; шефство членів професійних спілок над сім’ями “групи ризику”; відвідування хворих; надання допомоги відстаючим школярам і студентам; наставництво досвідчених працівників над молодими робітниками; участь у роботі оперативних комсомольських загонів, Добровільної народної дружини тощо.

Участь у суботниках, роботу тимурівських загонів і подібну до цього діяльність, що здійснювалася безоплатно за радянських часів, не завжди можна було вважати формою волонтерства, оскільки вона не часто відповідала принципові доброї волі. Адже волонтерство – це, насамперед, добровільний вияв бажання людини допомагати іншим, не заради грошової компенсації або ж матеріальної користі, а заради блага для всіх членів громади.

Волонтерська робота необов’язково є безоплатною. Так, волонтери ДООН (Добровольці Організації Об’єднаних Націй – UNV), які працюють у технічній, економічній, соціальній сферах, мають право на отримання матеріальної допомоги для забезпечення щомісячного прожиткового мінімуму, право на покриття витрат на місцевий транспорт і підготовку до роботи, що включає вивчення місцевих умов і мови. Вони також забезпечуються житлом і основними видами обслуговування. Крім того, передбачається їх страхування на випадок хвороби та страхування життя. ДООН, було створено в 1970 році Генеральною Асамблеєю 00Н. Зараз до неї входять понад 130 країн світу.

У незалежній Україні розвиток волонтерського руху датується початком 90-х років XX ст., коли було створено службу під назвою „Телефонів Довіри”, де працювали добровольці (доброчинний Телефон Довіри в Одесі). У 1991-1992 роках у зв’язку з розвитком соціально-педагогічної роботи все активніше почали говорити про важливість волонтерства у суспільстві. Цей період також виділяє український дослідник Н.Івченко, але вже пов’язуючи його з виникненням і розгалуженням мережі Центрів соціальних служб для молоді [3].

Разом з державними організаціями, які залучають до роботи волонтерів, починають створюватися громадські організації, метою діяльності яких є об’єднання та координація зусиль у справі сприяння розвитку волонтерського руху в Україні та захисту законних інтересів своїх членів. Серед них найбільш потужними є Всеукраїнський громадський центр „Волонтер”, Центр волонтеріату „Добра воля”.

Від часів незалежності України державою видано низку нормативно-законодавчих актів щодо підтримки та розвитку волонтерського руху, зокрема, у Законах України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” (від 21.06.2001, № 2558-III), „Про соціальні послуги” (вiд 19.06.2003, № 966-IV), в яких добровільна праця волонтерів визнається як необхідна та суспільно корисна. 10 грудня 2003 року затверджено постанову Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг” (від 10.12.2003, № 1895). Нині обговорюється проект Закону „Про волонтерський рух”. Це свідчить про визнання суспільством значущості волонтерської діяльності.

         Згідно із Законом України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” волонтерський рух – це добровільна, доброчинна, неприбуткова та вмотивована діяльність, яка має суспільно корисний характер.

Отже, волонтерський рух – це доброчинна діяльність, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної плати, без просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот і суспільства в цілому.

Волонтерська діяльність – індивідуальна чи колективна – є способом:

-       підтримки та зміцнення таких людських цінностей, як піклування та надання допомоги членам громади;

-       використання кожною людиною своїх прав та обов’язків як члена певної громади в процесі навчання та розвитку впродовж усього життя, реалізовуючи весь свій людський потенціал;

-       взаємодії між людьми, незважаючи на всі відмінності, для спільного життя у здоровому стабільному суспільстві, для спільного вироблення нових способів вирішення проблем, які виникають.

У Загальній декларації про волонтерську діяльність, останній варіант якої був прийнятий на XVI Всесвітній конференції добровольців у 2001 році в Амстердамі (Нідерланди), визначено такі принципи діяльності добровольців:

-          визнання права на закріплення за всіма чоловіками, жінками та дітьми, незалежно від їхньої расової приналежності, віросповідання, фізичних особливостей, відповідного соціального та матеріального становища;

-          поважання гідності і культури всіх людей;

-          надання допомоги, безкоштовних послуг особисто або організовано в дусі партнерства і братерства;

-          визнання рівної важливості особистих і колективних потреб, сприяння їх колективному забезпеченню;

-          перетворення волонтерства на елемент набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи при цьому ініціативу і творчість людей, надаючи кожному можливість бути творцем, а не користувачем, спостерігачем.

За належністю до певної організаційної структури серед волонтерів України можна умовно виокремити тих, хто працює при центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, а також волонтерів – членів різних громадських об’єднань.

В Україні волонтерський рух серед молоді набув масового характеру у різних сферах суспільного життя, зокрема, в області освіти, охорони здоров’я, соціального захисту населення тощо.

Особливість волонтерського руху в Україні полягає в тому, що найбільш чисельною групою волонтерів, які працюють у соціальній сфері, є учнівська та студентська молодь, а діяльність, яку вони здійснюють, має, переважно, соціально-педагогічний характер.

Волонтерська робота молодіжних груп спрямована, як правило на найболючіші проблеми, що існують в українському суспільстві. Типові види діяльності волонтерів у соціальній сфері – це догляд за хворими, людьми похилого віку та інвалідами на дому і у спеціалізованих установах, догляд за вмираючими у хоспісах, робота з ув’язненими у в’язницях, колоніях і допомога їм після виходу з ув’язнення, робота з дітьми і молоддю у дитячих садках, школах, групах вільного часу, молодіжних клубах, допомога представникам етнічних меншин через консультування і відповідний супровід, допомога бездомним і безпритульним, збір коштів тощо.

Участь молодих людей у волонтерському русі дає їм змогу зробити особистий внесок у розв’язання соціальних проблем, самореалізуватися через ініціювання проектів і програм соціально-педагогічної спрямованості.

Найбільш поширеними формами підготовки волонтерів є семінари, тренінги, Школи волонтерів і табори.

Нині організація роботи волонтерів у державних і громадських організаціях виходить на якісно новий рівень. Порівняно з минулими роками, актуалізується питання менеджменту волонтерських програм, відпрацьовуються механізми залучення волонтерів до різних напрямів соціально-педагогічної діяльності. У деяких громадських організаціях серед співробітників є людина, яка займає посаду „менеджер волонтерів”. Цей спеціаліст повністю відповідає за набір, підписання угоди, постановку завдань і відслідковування результатів діяльності волонтерів. Лише за умови усвідомлення добровольцем таких питань, як зміст його роботи, його клієнти, ступінь його відповідальності, тривалість роботи, час початку та кінця роботи, місце роботи, особливості роботи, необхідність додаткової освіти, співробітники, пільги, заохочення, кар’єра, можна говорити про можливість якісної його роботи.

Це свідчить про те, що робота волонтерів також має свою ціну і вимагає від організації фінансових, кадрових і часових ресурсів.

Про волонтерську діяльність

Цей Закон регулює відносини, пов’язані з провадженням
волонтерської діяльності в Україні.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Волонтерська діяльність та основні засади її
провадження

1. Волонтерська діяльність – добровільна, безкорислива,
соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється
волонтерами та волонтерськими організаціями шляхом надання
волонтерської допомоги.

Волонтерська допомога – роботи та послуги, що безоплатно
виконуються і надаються волонтерами та волонтерськими
організаціями.

Волонтерська діяльність є формою благодійництва.

Безоплатне виконання робіт або надання послуг особами, що має
одноразовий характер або здійснюється на основі сімейних, дружніх
чи сусідських відносин, не є волонтерською діяльністю.

2. Волонтерська діяльність ґрунтується на принципах
законності, гуманності, рівності, добровільності, безоплатності,
безкорисливості, неприбутковості.

3. Волонтерська діяльність здійснюється за такими напрямами:

надання волонтерської допомоги з метою підтримки
малозабезпечених, безробітних, багатодітних, бездомних,
безпритульних, осіб, що потребують соціальної реабілітації;

здійснення догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми
похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні,
матеріальні чи інші особливості потребують підтримки та допомоги;

надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок
стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у
результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також
жертвам злочинів, біженцям;

надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади
обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

проведення заходів, пов’язаних з охороною навколишнього
природного середовища, збереженням культурної спадщини,
історико-культурного середовища, пам’яток історії та культури,
місць поховання;

сприяння проведенню заходів національного та міжнародного
значення, пов’язаних з організацією масових спортивних, культурних
та інших видовищних і громадських заходів;

надання волонтерської допомоги для ліквідації наслідків
надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

надання волонтерської допомоги за іншими напрямами, не
забороненими законодавством.

4. Держава в особі її органів та посадових осіб підтримує
громадську ініціативу щодо провадження волонтерської діяльності,
гарантує і забезпечує захист передбачених Конституцією України
( 254к/96-ВР ) та законами прав, свобод і законних інтересів
волонтерів, волонтерських організацій та отримувачів волонтерської
допомоги.

Стаття 2. Законодавство у сфері волонтерської діяльності

1. Законодавство у сфері волонтерської діяльності складається
з Конституції України ( 254к/96-ВР ), цього Закону, інших законів,
міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів.

2. Якщо міжнародними договорами України, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено
інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються
правила міжнародних договорів.

Стаття 3. Реалізація державної політики у сфері волонтерської
діяльності

1. Реалізація державної політики у сфері волонтерської
діяльності здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним
органом виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності, іншими
органами державної влади та органами місцевого самоврядування в
межах своїх повноважень.

2. Кабінет Міністрів України:

забезпечує проведення єдиної державної політики у сфері
волонтерської діяльності;

розробляє і реалізує державні цільові програми у сфері
волонтерської діяльності;

спрямовує і координує роботу центрального органу виконавчої
влади у сфері волонтерської діяльності та інших органів виконавчої
влади щодо реалізації державної політики у сфері волонтерської
діяльності.

3. Центральний орган виконавчої влади у сфері волонтерської
діяльності:

реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності;

надає в установленому цим Законом порядку юридичним особам
статус волонтерської організації та приймає рішення про
позбавлення волонтерської організації цього статусу;

розміщує на своєму веб-сайті інформацію про волонтерські
організації, їх місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів
зв’язку, а також, за наявності, адреси офіційного веб-сайту в
мережі Інтернет та електронної пошти;

затверджує методичні рекомендації з підготовки волонтерів за
різними напрямами волонтерської діяльності;

затверджує примірний зразок посвідчення волонтера;

звертається до суду з позовом про позбавлення юридичної особи
статусу волонтерської організації за порушення законодавства у
сфері волонтерської діяльності;

здійснює міжнародне співробітництво з питань волонтерської
діяльності, узагальнює і поширює практику роботи в цій сфері.

Стаття 4. Доступ до інформації про волонтерську діяльність

1. Інформація про прийняті центральним органом виконавчої
влади у сфері волонтерської діяльності рішення щодо надання
юридичним особам статусу волонтерських організацій або про
позбавлення волонтерських організацій цього статусу оприлюднюється
на його офіційному веб-сайті невідкладно, але не пізніше трьох
робочих днів з дня прийняття відповідного рішення.

2. Центральний орган виконавчої влади у сфері волонтерської
діяльності у разі звернення до нього осіб, що виявили бажання
здійснювати волонтерську діяльність, волонтерів, отримувачів
волонтерської допомоги та інших осіб, в установлені законом строки
інформує їх про волонтерські організації, місцезнаходження цих
організацій, поштову адресу, номери засобів зв’язку, а також, за
наявності, адреси офіційного веб-сайту в мережі Інтернет та
електронної пошти.

Розділ II
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ВОЛОНТЕРІВ
ТА ДІЯЛЬНОСТІ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Стаття 5. Волонтерські організації, їх права та обов’язки

1. Волонтерська організація – юридична особа, яка здійснює
свою діяльність без мети одержання прибутку і отримала статус
волонтерської згідно з вимогами цього Закону.

2. Волонтерська організація забезпечує залучення волонтерів
для надання ними волонтерської допомоги шляхом укладання з ними
договорів про провадження волонтерської діяльності.

3. Волонтерська організація може надавати волонтерську
допомогу шляхом залучення осіб, які перебувають з нею у трудових
відносинах або є її членами.

4. Волонтерська організація має право:

провадити волонтерську та іншу неприбуткову діяльність;

залучати волонтерів для здійснення волонтерської діяльності;

отримувати кошти та інше майно для здійснення волонтерської
діяльності;

використовувати у своєму найменуванні та волонтерській
діяльності слова “волонтерська організація”;

самостійно визначати напрями здійснення волонтерської
діяльності;

набувати інші права, передбачені законом.

5. Волонтерська організація зобов’язана:

забезпечувати волонтерам безпечні та належні для життя і
здоров’я умови надання волонтерської допомоги;

здійснювати підготовку волонтерів (за необхідності);

відшкодовувати прямі збитки, завдані волонтерською
організацією в разі одностороннього розірвання нею договору про
надання волонтерської допомоги, якщо інше не передбачено
договором;

відшкодовувати моральну та майнову шкоду, що спричинена
внаслідок здійснення нею волонтерської діяльності, відповідно до
закону;

відшкодовувати волонтерам витрати, пов’язані з наданням ними
волонтерської допомоги, передбачені статтею 11 цього Закону;

страхувати волонтерів відповідно до Закону України “Про
страхування” ( 85/96-ВР );

дотримуватися правового режиму інформації з обмеженим
доступом;

забезпечувати вільний доступ до інформації, що стосується
здійснення нею волонтерської діяльності.

Стаття 6. Порядок надання та позбавлення юридичних осіб
статусу волонтерської організації

1. Надання юридичній особі статусу волонтерської організації
здійснюється центральним органом виконавчої влади у сфері
волонтерської діяльності на підставі письмової заяви від імені
цієї юридичної особи.

У заяві зазначаються: назва юридичної особи, яка бажає
отримати статус волонтерської організації, її місцезнаходження,
поштова адреса, номери засобів зв’язку, а також, за наявності,
адреси офіційного веб-сайту в мережі Інтернет, електронної пошти.
До заяви також додаються витяг з Єдиного державного реєстру
юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців і копія статуту
(положення) юридичної особи.

Витребування інших відомостей та документів, не передбачених
цією статтею, забороняється.

Надання статусу волонтерської організації здійснюється на
безоплатній основі.

2. Рішення про відмову в наданні юридичній особі статусу
волонтерської організації приймається у разі неподання інформації
та документів, визначених частиною першою цієї статті, або
невідповідності поданих документів вимогам цього Закону.

3. Рішення про надання юридичній особі статусу волонтерської
організації або про вмотивовану відмову в наданні цього статусу
приймається не пізніше п’яти робочих днів з моменту подачі
відповідної заяви і надсилається юридичній особі у письмовій
формі.

4. Юридичній особі, якій в установленому цим Законом порядку
не надано статус волонтерської організації, забороняється будь-яке
використання слів “волонтерська організація” у своєму найменуванні
та діяльності.

5. Центральний орган виконавчої влади у сфері волонтерської
діяльності приймає рішення про позбавлення юридичної особи статусу
волонтерської організації на підставі відповідної письмової заяви
від імені цієї юридичної особи, припинення такої юридичної особи
або на підставі рішення суду про позбавлення її статусу
волонтерської організації у зв’язку з порушенням законодавства у
сфері волонтерської діяльності.

Стаття 7. Волонтери, їх права та обов’язки

1. Волонтер – фізична особа, яка досягла вісімнадцятирічного
віку і здійснює волонтерську діяльність на добровільній та
безоплатній основі.

Волонтерами можуть бути громадяни України, іноземці та особи
без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах,
а також громадяни України віком від шістнадцяти років, якщо вони
здійснюють волонтерську діяльність на території України, за
письмовою згодою одного з батьків (усиновлювачів) або
піклувальника.

2. Волонтери надають волонтерську допомогу на підставі
договору про провадження волонтерської діяльності, укладеного з
волонтерською організацією.

3. Волонтерськими організаціями можуть видаватися посвідчення
волонтера.

4. Волонтер має право на:

належні умови здійснення волонтерської діяльності, зокрема,
отримання повної та достовірної інформації про порядок та умови
здійснення волонтерської діяльності, забезпечення спеціальними
засобами захисту, спорядженням та обладнанням;

забезпечення проведення вакцинації, медичного огляду та інших
лікувально-профілактичних заходів, безпосередньо пов’язаних з
наданням волонтерської допомоги;

обов’язкове страхування відповідно до Закону України “Про
страхування” ( 85/96-ВР );

зарахування часу здійснення волонтерської діяльності до
навчально-виробничої практики в разі її здійснення за напрямом, що
відповідає отримуваній спеціальності;

відшкодування витрат, пов’язаних з наданням волонтерської
допомоги, передбачених статтею 11 цього Закону;

інші права, передбачені договором про провадження
волонтерської діяльності та законодавством.

5. Волонтер зобов’язаний:

сумлінно та своєчасно виконувати обов’язки, передбачені
договором про провадження волонтерської діяльності;

у випадках, визначених законодавством, проходити медичний
огляд та надавати довідку про стан здоров’я;

у разі необхідності проходити подальшу підготовку
(перепідготовку);

не допускати дій і вчинків, які можуть негативно вплинути на
репутацію волонтера;

дотримуватися правового режиму інформації з обмеженим
доступом;

відшкодовувати прямі збитки, завдані ним, у разі
одностороннього розірвання ним договору про провадження
волонтерської діяльності, якщо інше не передбачено договором;

відшкодовувати моральну та майнову шкоду, заподіяну внаслідок
здійснення ним волонтерської діяльності, відповідно до закону.

Стаття 8. Отримувачі волонтерської допомоги, їх права та
обов’язки

1. Отримувачами волонтерської допомоги є фізичні особи, які
отримують таку допомогу на підставі договору про надання
волонтерської допомоги, укладеного з волонтерською організацією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування,
організації, установи (заклади) незалежно від форм власності є
отримувачами волонтерської допомоги в разі укладання з
волонтерськими організаціями договору про надання волонтерської
допомоги фізичним особам або про надання волонтерської допомоги за
напрямами волонтерської діяльності, що не передбачають надання
допомоги конкретним особам.

Волонтерські організації за власної ініціативи можуть
здійснювати волонтерську діяльність без укладання договорів про
надання волонтерської допомоги, якщо така діяльність здійснюється
за напрямами, що не передбачають надання допомоги конкретним
особам.

2. Отримувачі волонтерської допомоги мають право на:

звернення за волонтерською допомогою;

поважливе і гуманне ставлення з боку волонтерів та
волонтерських організацій;

вибір волонтерів та волонтерських організацій, форми надання
волонтерської допомоги;

отримання інформації про свої права, обов’язки та умови
надання волонтерської допомоги;

дотримання правового режиму інформації з обмеженим доступом;

захист своїх прав та законних інтересів відповідно до закону.

3. Отримувачі волонтерської допомоги зобов’язані:

надавати волонтерам та волонтерським організаціям повну та
достовірну інформацію, пов’язану з наданням волонтерської
допомоги;

не створювати додаткових ризиків для життя та здоров’я
волонтерів під час надання волонтерської допомоги;

відшкодовувати прямі збитки, спричинені відмовою в отриманні
волонтерської допомоги, якщо інше не передбачено договором.

Стаття 9. Договір про провадження волонтерської діяльності

1. За договором про провадження волонтерської діяльності одна
сторона (волонтер) зобов’язується за завданням другої сторони
(волонтерської організації) особисто безоплатно надавати
волонтерську допомогу її отримувачам протягом установленого в
договорі строку, а волонтерська організація зобов’язується надати
волонтеру можливість здійснювати волонтерську діяльність та
відшкодовувати волонтеру витрати, пов’язані з виконанням договору.

2. Договір про провадження волонтерської діяльності
укладається в письмовій формі.

3. Волонтерська організація зобов’язана застрахувати
волонтера відповідно до Закону України “Про страхування”
( 85/96-ВР ) на період надання волонтерської допомоги.

Стаття 10. Договір про надання волонтерської допомоги

1. За договором про надання волонтерської допомоги одна
сторона (волонтерська організація) зобов’язана надавати на користь
іншої сторони (отримувача) визначені в договорі види волонтерської
допомоги шляхом залучення до виконання волонтерів протягом
встановленого в договорі строку, а отримувач зобов’язаний прийняти
волонтерську допомогу.

2. У договорі про надання волонтерської допомоги можуть бути
визначені умови відшкодування отримувачем витрат, пов’язаних з
наданням волонтерської допомоги, якщо стороною (отримувачем) за
цим договором є органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, організації, установи (заклади) незалежно від форм
власності, в тому числі якщо волонтерська допомога надається
визначеним у договорі фізичним особам.

3. Договір про надання волонтерської допомоги укладається в
письмовій формі.

Стаття 11. Відшкодування витрат, пов’язаних з наданням
волонтерської допомоги

1. Волонтерам для провадження волонтерської діяльності
відшкодовуються витрати на відрядження на території України та за
кордон у межах норм відшкодування витрат на відрядження,
встановлених для державних службовців і працівників підприємств,
установ та організацій, що повністю або частково утримуються
(фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.

Волонтеру відшкодовуються підтверджені документами:

витрати на проїзд (включаючи перевезення багажу) до місця
здійснення волонтерської діяльності;

витрати на харчування, коли волонтерська діяльність триває
більше 4 годин на добу;

витрати на проживання у разі відрядження волонтера до іншого
населеного пункту для провадження волонтерської діяльності, що
триватиме більше 8 годин;

витрати на поштові та телефонні послуги, якщо волонтер
здійснює волонтерську діяльність поза межами місцезнаходження
волонтерської організації;

витрати на проведення медичного огляду, вакцинації та інших
лікувально-профілактичних заходів, безпосередньо пов’язаних з
наданням волонтерської допомоги.

2. Відшкодування витрат, визначених частиною першою цієї
статті, здійснюється за рахунок коштів волонтерських організацій.

Стаття 12. Фінансування та витрати на забезпечення
волонтерської діяльності

1. Залучення коштів та іншого майна для забезпечення
волонтерської діяльності здійснюється відповідно до законодавства.

2. Волонтерські організації самостійно визначають напрями
використання залучених на забезпечення волонтерської діяльності
коштів та іншого майна, крім випадків цільового надання коштів та
іншого майна фізичними чи юридичними особами для здійснення
конкретного виду волонтерської допомоги.

3. Якщо волонтерська організація не є благодійною
організацією, вона зобов’язана обліковувати кошти та інше майно,
залучені для здійснення волонтерської діяльності, на окремих
балансових рахунках.

4. Витрати на забезпечення волонтерської діяльності
формуються відповідно до законодавства.

5. Фінансові надходження від фізичних та юридичних осіб
використовуються на здійснення конкретних напрямів волонтерської
діяльності, передбачених статутом (положенням) волонтерської
організації.

6. Волонтерські організації, які отримують кошти на
провадження волонтерської діяльності, на письмову вимогу фізичних
та юридичних осіб, які надають кошти для здійснення волонтерської
діяльності, зобов’язані надавати звіт про цільове використання цих
коштів у строки та в порядку, установлені цими особами.

Стаття 13. Відповідальність за порушення законодавства у
сфері волонтерської діяльності

1. Волонтери, волонтерські організації, отримувачі
волонтерської допомоги несуть відповідальність відповідно до
закону.

Розділ III
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його
опублікування.

2. Внести зміни до таких законів України:

1) у Законі України “Про благодійництво та благодійні
організації” ( 531/97-ВР ) (Відомості Верховної Ради України,
1997 р., N 46, ст. 292; 2002 р., N 32, ст. 220):

в абзаці другому статті 1 слова “меценатство і спонсорство”
замінити словами “меценатство, спонсорство і волонтерська
діяльність”;

статтю 2 після частини третьої доповнити новою частиною
такого змісту:

“Особливості здійснення волонтерської діяльності в Україні
регулюються Законом України “Про волонтерську діяльність”.

У зв’язку з цим частину четверту вважати частиною п’ятою;

2) частину першу статті 7 Закону України “Про страхування”
( 85/96-ВР ) (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 7,
ст. 50 із наступними змінами) доповнити пунктом 44 такого змісту:

“44) страхування життя і здоров’я волонтерів на період
надання волонтерської допомоги”;

3) у Законі України “Про соціальні послуги” ( 966-15 )
(Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 45, ст. 358;
2009 р., N 38, ст. 535):

абзац сьомий статті 1 виключити;

у статті 17:

у частині другій слова “діяльність яких регулюється
відповідним положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів
України” виключити;

доповнити частиною четвертою такого змісту:

“Особливості здійснення волонтерської діяльності в Україні
регулюються Законом України “Про волонтерську діяльність”;

4) пункт 1 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України
“Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи
2012 року з футболу в Україні” ( 962-16 ) (Відомості Верховної
Ради України, 2009 р., N 44, ст. 656) доповнити абзацом другим
такого змісту:

“Установити, що на період дії цього Закону юридична особа,
уповноважена УЄФА на здійснення організаційних заходів та
проведення чемпіонату, користується правами та обов’язками
волонтерської організації, передбаченими Законом України “Про
волонтерську діяльність”;

5) частину шосту статті 49 Закону України “Про фізичну
культуру і спорт” ( 3808-12 ) (Відомості Верховної Ради України,
2010 р., N 7, ст. 50) виключити.

3. Кабінету Міністрів України протягом одного місяця з дня
набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим
Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами, іншими
центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових
актів, що суперечать цьому Закону.

Президент України В.ЯНУКОВИЧ

круглого столу «Закон України «Про волонтерську діяльність»:
сприяння розвитку чи створення перепон?»

м. Київ                                                                                                     24 червня 2011 року

24 червня 2011 року Всеукраїнським громадським центром «Волонтер» та Всеукраїнською молодіжною громадською організацією «Соціальна ініціатива» проведено круглий стіл “Закон України «Про волонтерську діяльність»: сприяння розвитку чи створення перепон?”, участь у якому взяли 35 представників державних та громадських організацій України.
Під час круглого столу було обговорено вплив прийнятого Закону України «Про волонтерську діяльність» на роботу волонтерів і волонтерських груп у державних і громадських організаціях та розвиток громадянського суспільства в Україні.
Визнаючи, що прийняття Закону України «Про волонтерську діяльність» свідчить про визнання державою волонтерського руху як підвалини громадянського суспільства, виводить його на якісно новий рівень, посилює законодавчу базу щодо організації діяльності волонтерів, учасники круглого столу акцентували увагу на проблемах, з якими зустрілися державні та громадські організації впроваджуючи цей закон.
При детальному аналізі змісту та обговоренні прийнятого Закону України «Про волонтерську діяльність» учасники круглого столу наголосили на важливості внесення змін та доповнень до нього, що забезпечить в подальшому його дієвість, сприятиме розвитку волонтерського руху в Україні, підвищить якість надання волонтерської допомоги.
Закон України «Про волонтерську діяльність» потребує внесення змін та доповнень стосовно:
 статусу «волонтерської організації»;
 визначення повноважного центрального органу виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності;
 права фізичних осіб, які не досягли та досягли чотирнадцяти років, брати участь у волонтерському русі;
 необхідності обов’язкового страхування волонтерів;
 пільг для волонтерів під час вступу до ВНЗ та при прийомі на роботу;
 зарахування часу здійснення волонтерської діяльності до навчально-виробничої практики в разі її здійснення за напрямом, що відповідає отримуваній спеціальності;
 переліку відшкодувань витрат волонтеру тощо.

Учасники круглого столу визнають, що прийнятий Закон України «Про волонтерську діяльність» потребує розяснень, змін та доповнень для подальшого розвитку волонтерського руху, доступності волонтерства для кожного громадянина держави незалежно від віку, статі, релігійних та політичних переконань, забезпечення прозорості та розширення напрямів волонтерської діяльності в державних, громадських та релігійних організаціях.

Враховуючи вищевикладене, учасники круглого столу звертаються до:

 Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, народних депутатів України:
1. Скасувати необхідність надання статусу «волонтерської організації» та визначення центрального органу виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності з метою економії державних коштів в умовах економічної кризи;
2. Привести у відповідність згідно Цивільного Кодексу України право фізичних осіб, які не досягли та досягли чотирнадцяти років, самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, що забезпечить їхню участь у волонтерському русі;
3. Диференціювати необхідність обов’язкового страхування волонтерів за видами діяльності та терміном її тривалості;
4. Переглянути, роз’яснити та ввести пільги для волонтерів під час вступу до ВНЗ та при прийомі на роботу;
5. Визначити механізм реалізації зарахування часу здійснення волонтерської діяльності до навчально-виробничої практики в разі її здійснення за напрямом, що відповідає отримуваній спеціальності;
6. Переглянути та роз’яснити перелік відшкодувань витрат волонтеру, уточнити, які саме стосуються відрядження волонтера.
7. Включити представників державних та громадських організацій-учасників круглого столу, місією яких є розвиток волонтерського руху в Україні, до складу робочої групи щодо внесення змін та доповнень до Закону України «Про волонтерську діяльність».

 Комітету Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму:
Провести круглий стіл із залученням державних установ, провідних громадських, релігійних організацій, які залучають волонтерів, сприяють розвитку волонтерського руху, щодо обговорення діючого Закону України «Про волонтерську діяльність» та внесення змін і доповнень до нього.

Закликаємо Президента України, Верховну Раду України, Уряд, органи місцевої влади, органи місцевого самоврядування, суд, прокуратуру, культурні та освітні заклади, державні та громадські організації, релігійні та благодійні організації, засоби масової інформації, а також всіх небайдужих громадян України докласти зусиль до вдосконалення законодавства щодо волонтерської діяльності.

* * *

1. Всеукраїнський громадський центр «Волонтер»
2. Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Соціальна ініціатива»
3. Спілка дитячих та юнацьких організацій
м. Києва «СПОК»
4. Громадська організація «Об’єднання «СКАУТСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ»
5. Всеукраїнська асоціація молодіжного співробітництва «Альтернатива-В»
6. Міжнародна благодійна організація «Фонд Східна Європа»

7. UNDP, Програма Волонтери ООН
8. Всеукраїнська благодійна організація «Український фонд «Благополуччя дітей»
9. Всеукраїнська громадська організація «Ліга соціальних працівників України»
10. Голосіївський районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у м. Києві
11. Державний інститут сімейної та молодіжної політики
12. Житомирське обласне відділення Всеукраїнського громадського центру «Волонтер»
13. Інтернет-проект «Detdom.info»
14. Київський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді
15. Міжнародний благодійний фонд «Друзі дітей Україна»
16. Севастопольська громадська організація “Молодіжний центр “Волонтер”
17. Солом’янський районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у м. Києві
18. Центр соціальних ініціатив і волонтерства Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара
19. Бердичівська міська громадська організація «Молодь обирає життя».

Добровільність, добровільний вибір як відображення особистої позиції – це основний принцип волонтерства. Відомо, що людина може максимально реалізувати себе в будь-якому виді діяльності, якщо вона працює без примусу, добровільно. Відмінною рисою волонтера є те, що, виконуючи ту чи іншу роботу, волонтер усвідомлено йде на повну відсутність грошової винагороди чи свідомо погоджується на значно занижену оплату своєї праці, маючи при цьому реальну можливість за свої послуги одержати більш високий заробіток. Ще одна найважливіша відмітна ознака волонтерства – це соціальна значущість роботи, яку виконують волонтери.
Волонтерство – це можливість людині відчути себе громадянином, зробивши реальний внесок у розвиток своєї громади. Нас дуже довго «годували» розповідями про те, що всі значущі речі звужуються на макрорівні. Але життя показало, що і глобальні зміни в житті навколо нас можуть початися з малого вчинку – з посадженого дерева, з допомоги ближньому. Учинок волонтера спричиняє не тільки конкретну дію, а й позитивний приклад, який можуть наслідувати інші.
Хто може бути волонтером?
Частіше за все відповідь на це запитання може бути такою: волонтерами можуть бути члени суспільства незалежно від віку й статі, які є відповідальними і можуть присвятити свій вільний час волонтерській праці. Кожний може стати волонтером у будь-якій сфері громадського життя, де відчувається необхідність.
Що можуть робити волонтери?
Необхідно залучати волонтерів у ті сфери діяльності, на які не передбачено фінансування, але їх значущість є важливою для виконання намічених програм. Волонтер це не тільки помічник або соціальний працівник, він може бути вчителем, фахівцем.
Навіщо потрібні волонтери? Що дає школі залучення волонтерів?
Іноді від представників шкільного персоналу й громадських діячів можна почути: «Волонтери? Навіщо вони потрібні? Тільки турбота… Навряд чи я зможу що-небудь довірити цим людям». Чи: «Волонтери? Звичайно, добре. Але хто буде ними займатись? Чому вони хочуть це робити безкоштовно?».
При цьому багато хто з нас забуває, що ми самі багато чого робимо на благодійній основі, як волонтери. Громадсько-активні школи можуть спиратись на волонтерів, адже недарма цей сектор називають «громадським». Ці слова підкреслюють те, що громадсько-активні школи потребують підтримки громади й одночасно орієнтують свою діяльність на рішення соціальних, громадсько значущих проблем.
Волонтери – це не тільки виконавці програм, а й джерело нових ідей, джерело іншого життєвого досвіду.
Чому люди хочуть бути волонтерами? Що вони шукають? Яку проблему для себе намагаються вирішити? Який недолік підштовхує їх до цього вчинку?
На це можна відповісти – мотивація.
Мотивація – це те, що штовхає нас виконати будь-яку дію відповідно до потреби, яка виникла в нас. Мотивована людина готова до дії, що задовольнить її потреби.
Дослідження свідчать: часто в якості мотивації для волонтерської роботи виступає потреба у спілкуванні з іншими людьми; волонтерство відповідає потребі бути членом групи, цінностям і цілям якої волонтер може повністю відповідати; люди середнього віку хочуть працювати в добре організованій групі, а старше покоління – отримати від волонтерської праці забезпечення комфортного емоційно-психологічного стану. Так само дуже сильні мотиви пов’язані з одержанням нових навичок, рекомендацій для прийому на оплачувану роботу. Часто ці мотиви з’являються у зв’язку з тим, що роботодавці воліють приймати на роботу людей, які мають досвід.

Але всі потенційні волонтери важливою умовою називають можливість самореалізації, поважне ставлення до своєї діяльності.
Утримання волонтерів і визнання їхніх заслуг
Перше, що необхідно зробити, – це допомогти волонтеру відчути успіх. Наприклад, запросити волонтерів на заходи зі святкування досягнень, де відзначити їхній внесок. Одним з найважливіших способів утримання волонтера є своєчасне визнання його заслуг.
Організації необхідно продумати методи заохочення волонтерів
Часто люди забувають, наскільки важливо заохочувати тих, хто працює поруч з ними. Заохочення демонструє, наскільки організація цінує людей. Волонтери також повинні відчувати вдячність за свою працю. Найважливіша нагорода – слова вдячності. Створення комфортної атмосфери для роботи, звернення по імені, присвячення їм вільного часу – теж є нагородою.
Існує кілька різних видів волонтерства:
Важливо зазначити, що волонтерство розуміється різними людьми по-різному. Проте, незважаючи на широку розмаїтість розуміння, наведені вище характеристики властиві будь-якій волонтерський діяльності.
Отже, ключовими моментами успішної роботи з волонтерами є визначення значення самого слова «волонтер», що відіграє важливу роль у певних ситуаціях; визначення кола діяльності волонтерів у організації; опис навичок і вмінь, очікуваних організацією від волонтера; розуміння потреб як волонтера, так і організації; розробка процесу набору волонтерів; проведення загальних інформаційних зборів; опис посадових обов’язків; координування навчання й розвитку волонтерів; розуміння волонтером місії організації; підтримка й контроль волонтерів; роз’яснення взаємин між волонтерами та персоналом; створення системи заохочення волонтерів

Анкета волонтера (PDF) 90,7 Кб