У 1904 р. на території Німеччини поблизу Гейдельберга знайшли кістяка людини, що жила в кам’яному віці .(приблизно за 5000 років до н.е.). Лікар Бартельсу (Bartels) установив туберкульозне ураження декількох грудних хребців у цій знахідці.

 У муміфікованих трупів єгиптян, що жили за 2000—2750 років до н.е. знайшли туберкульозне ураження кісток. Звідти взяли детрит, посіяли на живильне середовище і виросли живі збудники туберкульозу. Заразили ними морських свинок і морські свинки захворіли на туберкульоз.

 В кінці ХІХ століття – на початку ХХ століття була всесвітня епідемія туберкульозу. Ця небезпека для людства стала поштовхом до значних відкриттів стосовно перемоги на туберкульозом. У 1882 р. німецький вчений Роберт Кох відкрив збудника туберкульозу, якого назвали його ім’ям – паличкою Коха, а зараз цього збудника називають мікобактерією туберкульозу.

 У 1887 р. наш співвітчизник із Галичини Іван Пулюй відкрив х-промені, а згодом у 1895 р. їх відкрив німецький вчений Кондрат Рентген, за що він отримав Нобелівську премію. Це започаткувало розвиток рентгенології та поліпшило діагностику туберкульозу.

 У 1919 р. французькі вчені Кальмет і Герен розробили вакцину БЦЖ. Вона являє собою живі пригнічені (авірулентні) мікобактерії туберкульозу бичачого виду. Це відкриття започаткувало щеплення проти туберкульозу.

У 1944 р. американський бактеріолог Ваксман, що народився на Вінничині, а навчався в Одесі, отримав антибіотик стрептоміцин, який виявився ефективним проти туберкульозу. Так із завершенням доантибактеріальної ери розпочалася антибактеріальна ера боротьби з туберкульозом. З 1954 р. в  медичну практику увійшли такі протитуберкульозні препарати як ПАСК, тібон, препарати групи ГІНК. З 1965 р. почали застосовувати найефективніший і нині антимікобактеріальний препарат – рифампіцин. І до цього часу ефективнішого протитуберкульозного препарату в світі не знайдено.

 Зараз третина населення земної кулі інфікована мікобактеріями туберкульозу. Щорічно в світі на туберкульоз захворюють 7 – 10 млн. чоловік. Загальна кількість хворих у світі досягає 50 – 60 млн.. Це дещо більше від усього населення України чи Франції.

 Один хворий на туберкульоз може інфікувати в середньому 10–15 здорових осіб, а якщо він знаходитимеся в школі, театрі чи в громадському транспорті, то більше. Це сприяє значному поширенню туберкульозу. Ось чому Всесвітня Організація Охорони Здоров’я в 1993 році проголосила туберкульоз глобальною небезпекою. Останнім часом щороку 24 березня всі країни світу відзначають Всесвітній день боротьби з туберкульозом.

 З 1995 р. в Україні зареєстрована епідемія туберкульозу. Сьогодні епідемічний стан спостерігається не тільки в Україні, але й у багатьох країнах світу, насамперед у тих, де низький рівень життя. До них віднесені всі посткомуністичні країни, більшість країн Африки і Азії.

 Епідемія туберкульозу характеризується як триєдина епідемія. Це означає, що епідемія туберкульозу містить три складових.

 Перша складова включає зростання захворюваності на типовий туберкульоз, тобто такий, який спостерігався в доантибактеріальну еру.

Друга складова епідемії зумовлена хіміорезистентним туберкульозом, яка поширюється швидкими темпами і створює велику небезпеку. Річ у тому, що в Україні до 1 січня 2001 р. не вистачало протитуберкульозних препаратів. Хворі лікувалися нераціонально, малими дозами препаратів, робили перерви у лікуванні й це призвело до того, що мікобактерії туберкульозу призвичаїлися до багатьох препаратів. Ця звичка у мікобактерій передається по спадковості із покоління в покоління. Таким чином, якщо здорова людина заразиться стійкими до протитуберкульозних препаратів мікобактеріями, то тоді її не можна лікувати цими препаратами, бо вони неефективні. Через відсутність нових протитуберкульозних препаратів існуючі нині препарати стають неефективні та хворі не можуть вилікуватися. Часто-густо у них туберкульоз прогресує і вони помирають. Сьогодні в Україні близько 25,0 % нових хворих заразилися хіміорезистентними мікобактеріями. У деяких країнах світу ця цифра сягає 50,0 %.

 Третя складова епідемії зумовлена туберкульозом на тлі синдрому набутого імунодефіциту (СНІДу) та у інфікованих вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Зважаючи на те, що близько 90,0 % дорослого населення України інфіковані мікобактеріями туберкульозу, то якщо будь-хто з них заразиться ВІЛ чи захворіє на СНІД, то через зниження імунітету половина ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД захворює на туберкульоз.

 Туберкульоз – це не тільки медична проблема. Від медиків у боротьбі з туберкульозом залежить біля 15–20 %, решту від Уряду, від добробуту народу, від його рівня життя, а значить, і від економіки. Туберкульоз – проблема соціальна, яка віддзеркалює соціально-економічний стан країни, культурно-освітній рівень та благополуччя населення, ступінь розвитку охорони здоров’я, у тому числі і фтизіатричної служби.

У 1990 р. в Україні померло від туберкульозу 4212 хворих, а у 2000 р. від туберкульозу помер 10992 хворих. Якщо в 1990 р. смертність від туберкульозу становила 8,1 на 100 тис. населення, то у 2000 р. – 22,3 на 100 тис. населення, тобто смертність зросла в 2,75 разу. Отже, щороку туберкульоз забирає набагато більше життів (80,7 %), аніж всі інші інфекційні та паразитарні хвороби разом взяті.

 Порівняно із СНІДом чи деякими іншими небезпечними хворобами туберкульоз має ту особливість, що ймовірність заразитися туберкульозом набагато більша, аніж іншими інфекціями, бо туберкульоз – це повітряно-крапельна і повітряно-пилова інфекція. Достатньо побувати із заразним хворим у будь-якому транспорті (трамваї, літаку тощо), щоб заразитися.

 Як заражаються туберкульозом? Щоб заразитися і захворіти на туберкульоз має бути 3 компоненти епідемічного процесу:

 1) джерело або резервуар туберкульозної інфекції;

 2) механізм передачі туберкульозної інфекції;

3) сприйнятливість організму людини чи тварини до туберкульозної інфекції.

 1. Джерелом або резервуаром туберкульозної інфекції може бути хвора людина, більше 55 видів сільськогосподарських тварин, птахів, риб, а також заражені мікобактеріями продукти тваринного і рослинного походження, ґрунт, органічні й неорганічні речовини, в яких живуть, розмножуються чи зберігаються збудники туберкульозу.

 Туберкульоз від хворого поширюється повітряно-крапельним (при кашлі, чханні, розмові) та пиловим способом (засохлі крапельки мокротиння перетворюються в інфікований пил, який є на підлозі, предметах, в повітрі).

 Оскільки немає такого органу людини (тварини), який би не уражався туберкульозом, то залежно від місця ураження мікобактерії туберкульозу можуть виділятися від хворого різними шляхами.

Мікобактерії туберкульозу виділяються з харкотинням при туберкульозі органів дихання. Це найчастіший спосіб і становить близько 95,0 % випадків

 Мікобактерії туберкульозу виділяються з калом при туберкульозі шлунково-кишкового тракту (шлунку, тонкого і товстого кишківника, жовчного міхура, прорив у кишківник туберкульозних гнояків із очеревини, заочеревинного простору тощо).

 Збудники туберкульозу виділяються із сечею чи спермою при туберкульозі сечостатевої системи (нирок, сечового міхура, простати, яєчок, піхви, матки, придатків матки та ін.). При туберкульозному ураженні жіночих статевих органів збудники туберкульозу можуть виділятися із менструальними виділеннями.

 Можливе виділення мікобактерій з молоком при годуванні дітей матерями, що страждають на туберкульоз молочної залози.

 Мікобактерії виділяються із сльозами при туберкульозі очей, з виразок, нориць – при туберкульозі шкіри, лімфатичних вузлів чи кісток із норицями.

 Тварини виділяють мікобактерії туберкульозу із харкотинням, слиною, фекаліями, сечею, заражаючи пасовища. Збудники туберкульозу можуть потрапити у здоровий організм людини при споживанні заражених м’ясо-молочних продуктів (молока, сиру, масла, м’яса тощо).

Поширення туберкульозу шляхом прямого контакту можливе при неохайності хворого, коли його руки забруднені мокротинням, наприклад, при рукостисканні, поцілунках. Так найчастіше заражаються діти.

Непрямий контактно-побутовий шлях передачі туберкульозної інфекції відбувається при зіткненні людини із зараженим хворим одягом, білизною, рушником, посудом, зубною щіткою, носовою хусткою і т.п.

Більшість контактних осіб захворюють на туберкульозу в перші 6 – 12 міс. від початку контакту, хоча частина членів родини можуть захворіти й через 9–12 років спільного проживання з хворим.

 Збудник туберкульозу. Є більше 120 видів мікобактерій. Найнебезпечнішими є зокрема такі. Мікобактерії туберкульозу людського виду, до яких сприйнятливі людина, мавпи й деякі інші види тварин.

 Мікобактерії туберкульозу бичачого виду можуть спричинити хворобу у людини, великої рогатої худоби, свиней, кіз, м’ясоїдних тварин, коней, овець, оленів, маралів, борсуків та ін.

 Мікобактерії туберкульозу пташиного виду найнебезпечніші для курей, фазанів, людини, великої рогатої худоби. Свині легко заражаються мікобактеріями туберкульозу людського, бичачого, пташиного, мишачого видів.

 Мікобактерії туберкульозу рибного виду уражають акваріумних, річкових, морських риб, найчастіше карпових, лососьових, анабантових, харацинових та інших риб. Інколи спостерігається повальна загибель риб від туберкульозу. В Україні вже є випадки туберкульозу, спричиненого мікобактерією африканською.

 Мікобактерії живуть у річковій воді до 5 міс., в ґрунті – 1–2 міс., у фекаліях і на пасовищах – більше 1 року, в молочних продуктах (масло, сир та інші), що зберігаються на холоді – до 10 міс., в пилу – до 3–5 міс. При температурі мінус 23 ° С мікобактерії туберкульозу не гинуть 7 років, а сонце їх вбиває лише від 7–10 хвилин (пряме) до 2 – 6 годин (розсіяне).

Діагностика туберкульозу. Ті інфіковані мікобактеріями, у яких імунітет не спрацьовує, захворюють на туберкульоз. Симптомів туберкульозу, які були б притаманні лише цій недузі немає. Однак, кожний лікар і кожний громадянин повинен знати, що при туберкульозі легень можуть бути такі ознаки: 1) кашель протягом 3 тижнів і більше; 2) зниження маси тіла (схуднення); 3) слабість, втомлюваність; 4) субфебрилітет (підвищення температури тіла до 37,2 – 37,5°С або лихоманка (підвищення температури до високих цифр – 38,0–39,0°С з ознобом); 5) потіння вночі; 6) біль в грудній клітці; 7) задишка; погіршення апетиту; 9) кровохаркання.

 При позалегеневому туберкульозі найчастіше можливі такі симптоми із вже перерахованих: 1) зниження маси тіла; 2) субфебрилітет або лихоманка; 3) потіння вночі. Окрім того, можливі й такі ознаки залежно від ураженого органу, наприклад: 1) біль, припухлість шкіри, нориці при ураженні лімфатичних вузлів, суглобів; 2) головний біль, температура, сонливість, напруження потиличних м’язів при туберкульозному менінгіті та ураженні центральної нервової системи; 3) непліддя, білі, болісні менструації при туберкульозі жіночих статевих органів; 4) болі в попереку, часте сечовипускання при туберкульозі сечових органів. При інших локалізаціях туберкульозу можливі й інші симптоми.

 При появі будь-яких із зазначених симптомів кожна людина повинна звернутися до лікаря, щоб пройти обстеження і вияснити причину появи цих ознак. Для своєчасної діагностики туберкульозу всі діти до 14 років повинні проходити щорічну туберкулінодіагностику, тобто пробу Манту. Ця проба вважається позитивною при діаметрі папули 5 мм і більше, яку вимірюють через 72 год. після проведення реакції. Все доросле населення повинно раз у два роки обстежуватися методом флюорографії. Деякі категорії працівників, наприклад, поварі, вчителі, медичні працівники та ін. повинні обстежуватися флюорографічно щороку. І туберкулінодіагностика, і флюорографія повинні проводитися в поліклініках за місцем проживання безкоштовно і безвідмовно. При будь-яких відмовах, вимогах платні слід звертатися до суду, посилаючись на порушення 49 статті Конституції України, де записано: “Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. …У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно;”.

Попередження туберкульозу серед населення. Кожна людина повинна пам’ятати, що зараження туберкульозом найчастіше відбувається під час спілкування з хворою людиною при вдиханні мікобактерій туберкульозу з дрібними краплями мокротиння та слини, а також при вживанні продуктів від хворої на туберкульоз худоби, риби, птиці. Зараження може відбуватися тоді, коли мікобактерії туберкульозу потрапляють в організм з пилом, через предмети вжитку, посуд, постіль, папери, недопалки від хворого на туберкульоз. Туберкульоз розвивається тоді, коли у людини знижений імунітет внаслідок тривалого стресу, депресії, виразкової хвороби, цукрового діабету, захворювань щитовидної залози, недостатнього харчування, поганих житлових умов, виснажливої праці тощо.

Тому профілактика туберкульозу має бути така:

 1. Уникати прямих контактів з хворими на туберкульоз людьми і тваринами, бездомними тваринами;

2. Не докурювати цигарки після нікого з курців, а якщо вже є така необхідність, то слід докурювати через мундштук;

 3. Користуватися особистими предметами гігієни;

4. Вести здоровий спосіб життя: регулярно відпочивати, виконувати фізичні вправи, не палити, не вживати алкоголю, наркотиків;

 5. Докласти зусиль, щоб їжа кожної людини була поживною, багатою на вітаміни, білки, жири і вуглеводи, мінеральні речовини для підвищення імунітету;

 6. Не купувати продукти на стихійних ринках, бо вони можуть бути заражені мікобактеріями туберкульозу;

 7. Регулярно провітрювати житло, не допускати накопичення пилу в приміщенні;

8. Оберігати себе від ВІЛ-інфекції, уникати випадкових статевих стосунків, користуватися презервативом.

 Профілактика туберкульозу у членів сім’ї, у якій виявили хворого на на цю недугу:

1. Хворий-бактеріовиділювач є заразний і повинен бути ізольований (в стаціонарі, окремій кімнаті);

 2. Слід ізолювати всіх дітей від хворого;

3. У помешканні санітарно-епідеміологічна станція повинна провести дезинфекцію: дезінфекційними розчинами (хлорамін, хлорантоїн). Посуд треба протягом 30 хв. кип’ятити в 2 % соди або 2 % розчині хлорного вапна (20 г хлорного вапна + 1 л води);

4. Слід обстежити на туберкульоз всіх членів родини;

 5. Хворий повинен:

 – дотримуватися елементарних правил гігієни;

– користуватися окремим посудом, ретельно мити його, а після миття облити окропом;

  користуватися окремим рушником, мати окрему кімнату, ліжко; Якщо у хворого немає окремої кімнати, то його ліжко відгородити ширмою;

 – виварювати рушники і білизну хворого;

 – хворий не повинен плювати на підлогу (бо мікобактерії туберкульозу є в слині та мокротинні);

 – плювати слід тільки в плювальницю (на дно плювальниці треба налити 3–5 мл 5% хлораміну);

  виділене харкотиння не можна виливати у каналізацію, а прокип’ятити протягом 15 хв. у 2 % розчині соди, або спалити на вогні;

  кімнату, де мешкає хворий не можна обклеювати шпалерами, а двічі на рік білити стіни і стелю гашеним вапном з додаванням 20 % розчину формаліну або пофарбувати олійною фарбою, щоб потім мити щіткою з милом.

  житло і кімнату хворого щоденно прибирати вологою ганчіркою з милом або содою;

 – відчиняти квартирку в будь-яку пору року, а взимку якомога довше;

 – температура в кімнаті має бути нижчою за 16–18 ° С; влітку спати на відкритому повітрі;

 Отже, туберкульоз – це інфекційна, соціально небезпечна хвороба, яка викликається мікобактеріями туберкульозу, перебігає з періодичними загостреннями, рецидивами та ремісіями, може вражати всіх людей, але найчастіше найбідніші, соціально дезадаптовані верстви населення (біженці, мігранти, особи, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи, особи без постійного місця проживання, алкоголіки, наркомани тощо), спричиняє високу тимчасову та стійку втрату працездатності, вимагає тривалого (від 6–8 міс. і більше, інколи все життя) комплексного лікування та реабілітації хворих. Краще остерігатися туберкульозу, аніж лікувати його. Чим раніше виявлений хворих на туберкульоз, тим ефективніше його лікування. Будьте пильні! Дорослі, навчайте дітей особистої гігієни і попередження туберкульозу, не забувайте 1 раз у рік завести дитину у прищеплювальний кабінет своєї поліклініки, щоб зробити пробу Манту. Дітям 7-ми і 14-річного віку треба зробити ревакцинацію вакциною БЦЖ, якщо у них негативна проба Манту. Не забувайте самі 1 раз у 2 роки зробити флюорографію грудної клітки. Пам’ятайте, ваше здоров’я – у ваших руках!

Джерело:  Проф. В.М. Мельник

 ВІЛ-інфекція – це захворювання, викликане ВІЛ.

Що таке СНІД?

 СНІД (синдром набутого імунодефіциту) – завершальна стадія ВІЛ-інфекції.

Що таке ВІЛ?

 ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) – призводить до розвитку ВІЛ-інфекції і захворювання на СНІД.

Звідки з’явився ВІЛ??

 Експерти вважають, що вірус розповсюдився по всьому світу з Африканського континенту. Поступово ВІЛ набув нових якостей, які зробили його небезпечним для людини.

Коли зареєстровані перші випадки ВІЛ/СНІДу в світі і в Україні?

 Перші випадки незвичайної імунної недостатності відзначені серед чоловіків-геїв у США в 1981 р. В 1987 р. перші випадки ВІЛ-інфекції зареєстровані в Україні.

  Який шлях передачі ВІЛ переважає в Україні?

 За даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІД, офіційно зареєстрованих в Україні з 1987 р., становили споживачі ін’єкційних наркотиків. На сьогоднішній день переважає статевий шлях передачі.

 Як люди заражаються ВІЛ?

 ВІЛ передається тільки від людини людині.

 Шляхи передачі обмежені: не можна заразитися через повітря, їжу і воду, предмети побуту, рукостискання, до того ж кровоссальні комахи (наприклад, комарі) не “переносять” вірус.

 Зараження можливе:

Статевим шляхом, тобто при проникаючому статевому акті, коли презерватив не використовується або рветься.

Через кров, тобто при різних діях, пов’язаних з пошкодженням шкіри або слизової оболонки здорової людини не стерильним інструментом; при переливанні крові або її продуктів; пересадці органів і тканин, інфікованих ВІЛ.

Від інфікованої матері (в 25-30% випадків) ВІЛ може потрапити в організм дитини під час вагітності, пологів або під час годування грудним молоком.

Інші шляхи передачі ВІЛ відсутні.

Що робити, щоб не заразитися?

 ВИКОРИСТОВУВАТИ ПРЕЗЕРВАТИВИ. Ніхто не захистить Вас краще, ніж Ви самі, а це означає – необхідний вибір вірного партнера і правильне використовування якісних презервативів. ВИКОРИСТОВУВАТИ ОДНОРАЗОВІ ШПРИЦИ І СТЕРИЛЬНІ ІНСТРУМЕНТИ В ПЕРУКАРСЬКИХ І КОСМЕТИЧНИХ КАБІНЕТАХ. Важливо пам’ятати і про те, що що будь-який кілкий або ріжучий інструмент, яким Ви користуєтеся при медичних процедурах, татуажі, пірсингу, проколюванні вух, голінні, педикюрі і манікюрі, повинен бути стерильний, тобто обеззаражений. Звичайно, краще мати особистий інструмент, проте стерилізація надійно гарантує від зараження: ВІЛ миттєво гине при 100° С, тобто при кип’ятінні.

 ВИКОРИСТОВУВАТИ НЕ ЗАРАЖЕНІ ВІЛ КРОВ І ОРГАНИ ПРИ ПЕРЕЛИВАННІ І ПЕРЕСАДЦІ. При переливанні крові або пересадці органів і тканин, важливо переконатися, що в них відсутній ВІЛ. Якщо ВІЛ-позитивна жінка під час вагітності приймає антиретровірусні препарати, їй роблять кесаревий розтин і потім, як альтернатива годуванню грудьми, використовуються молочні суміші, вірогідність передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини знизиться до 1-5%.

 За яких умов ВІЛ гине в навколишньому середовищі?

 При температурі 22° С активність вірусу зберігається незмінною протягом 4 діб як в сухому вигляді, так і в рідинах. Він втрачає свою активність після обробки протягом 10 хвилин 70-процентним спиртом. Для нього згубні домашні вибілюючі засоби. Також він гине при безпосередній дії ацетону, ефіру. На поверхні непошкодженої шкіри людини вірус швидко руйнується під впливом захисних ферментів організму і бактерій. Він швидко гине при нагріванні більше 57° C і майже миттєво при кип’ятінні.

 Що таке “небезпечний” і “безпечний” секс?

 “Небезпечним сексом” називається проникаючий статевий акт, який не “захищений” презервативом. Безпечний або більш безпечний секс – це непроникаючий секс або секс з презервативом.

 Де можна анонімно здати аналізи?

 В кожному обласному центрі і в більшості великих міст України вже багато років працюють кабінети довіри, де Вам ЗОБОВ’ЯЗАНІ  безкоштовно і анонімно зробити аналіз на антитіла до ВІЛ. Кабінети довіри працюють при СНІД-центрах.

 Чи існує в Україні відповідальність за розголошування таємниці діагнозу ВІЛ-інфекція?

 В Україні діє спеціальний закон у зв’язку з ВІЛ/СНІДом. Він передбачає кримінальну відповідальність медичних працівників за розголошування таємниці діагнозу.

 Чи захищає закон права людей, інфікованих ВІЛ?

 В Україні немає законів, дискримінуючих людей, що живуть з ВІЛ, або таких, що пригноблюють їх права. Вони мають право звертатися за медичною допомогою, як до спеціалізованих, так і до будь-яких інших медичних установ, вчитися, працювати і вести звичайний спосіб життя.

 Як можна допомогти людині, інфікованій ВІЛ, на перших стадіях захворювання?

 Перш за все, підтримати психологічно, допомогти їй знайти інформацію про те, де вона може отримати медичну і соціальну допомогу, психологічну підтримку, групи самодопомоги людей, що живуть з ВІЛ.

 Де існують групи взаємодопомоги ВІЛ-позитивних людей?

 За інформацією і підтримкою можна звертатися у Всеукраїнську мережу людей, що живуть з ВІЛ. За даними Мережі, групи взаємодопомоги ВІЛ-позитивних людей є в Києві, Чернігові, Полтаві, Донецьку, Черкасах, Одесі, Миколаєві, Сімферополі, Севастополі, Львові і Хмельницькому.

 Як поводитися людині, інфікованій ВІЛ, та її близьким?

 Обов’язково звернутися до фахівця з цієї проблеми. Такі лікарі є в СНІД-центрах, в кожній області України. Додаткову підтримку можна отримати у Всеукраїнській мережі людей, що живуть з ВІЛ, і групах самодопомоги. Це допоможе отримати об’єктивну інформацію про стан здоров’я, про ВІЛ-інфекцію як про захворювання і всі доступні ресурси. Головне – уникати паніки!

 Пам’ятайте про те, що ВІЛ не ПЕРЕДАЄТЬСЯ ПОБУТОВИМ ШЛЯХОМ.

 Вживайте тільки найнеобхідніших заходів обережності: користуйтеся презервативами доброї якості при проникаючому сексі, індивідуальними бритвеними лезами, манікюрними наборами і зубними щітками.

 Як виявляється захворювання?

 ВІЛ-інфекція – це хронічне захворювання, повільна інфекція. Тому ознаки нездоров’я з’являються не одразу, а через 5-7 років. Але і до цього, в період “носійства” вірусу, потрібно обов’язково консультуватися з лікарем!

 Перші ознаки розвитку хвороби – стомлюваність, загальна слабкість і збільшення декількох груп лімфатичних вузлів. Це не означає, що почався СНІД! Проте, за відсутності спеціального лікування, інфекція продовжує розвиватися. Ось тут-то і приєднуються інші захворювання-”супутники”: поступово розвивається СНІД.

 Як часто ВІЛ-позитивним людям потрібно перевірятися, щоб взнати, що хвороба прогресує?

 Відвідувати лікаря потрібно 1 раз на три місяці. Також необхідний контроль стану захисної (імунної) системи і так званого “вірусного навантаження”, тобто активності вірусу. На жаль, не в кожному СНІД-центрі України можливо таке обстеження.

 Які види лікування ВІЛ-інфекції існують?

 Спеціальні ліки, що діють безпосередньо на ВІЛ. Ці противірусні препарати застосовуються з 1996 року. В Україні вони надаються безкоштовно з 2004 року. Ліки, що діють на збудників так званих захворювань-”супутників”.

 Вітамінні препарати, правильне харчування, “здоровий” спосіб життя також допомагають віддалити СНІД. Є чимало способів дії на організм людини, інфікованої ВІЛ, які покращують її психологічний стан і укріплюють імунітет.

 Який ефект лікування і вірогідність одужання?

 Ефективність лікування сучасними антиретровірусними препаратами дуже висока. Ліки, що діють на ВІЛ, “послаблюють” вірус і його можливість розмножуватися. Проте, повністю знищити ВІЛ вони не можуть. Ці препарати не дозволяють ВІЛ-інфекції перейти в стадію СНІДу.

 Таке лікування вимагає постійного спостереження лікаря і лабораторного контролю, тому не проводиться самостійно.

  Куди звертатися з приводу лікування?

 У разі виявлення ВІЛ-інфекції, потрібно звернутися в обласний або міський СНІД-центр, де нададуть медичну допомогу, доступну сьогодні в Україні.

 Чи можлива вакцинація проти ВІЛ?

 Багато наукових центрів в розвинутих країнах зайнято рішенням проблеми вакцинації, проте, це все ще питання наукових розробок і перспектив, а не реальність. Вакцини проти ВІЛ поки немає.

 Що таке промивка сперми?

 Сучасні методи лікування високоактивною антиретровірусною терапією дозволяють людям з ВІЛ вести повноцінне життя, у тому числі заводити сім’ю і мати здорових дітей. При ВІЛ-інфекції у матері антиретровірусна терапія дозволяє зменшити ризик інфікування дитини до рівня нижче 2%. Якщо ж в парі ВІЛ-інфікований лише чоловік, знизити ризик зараження жінки і майбутньої дитини дозволяє технологія, яка називається промивкою сперми.

И. Гофман, 1963г.

Ученые определяют стигму как определенную негативно оцененным обществом признаком, который определяет статус человека и поведение окружающих относительного этого человека. Стигма это социально сконструированное явление, которые приводит к обесцениванию человека и имеет негативное влияние на стигматизированного человека.

Когда возникла стигма?

Греки придумали термин «стигма» для названия телесных признаков, которые демонстрировали что-то необычное или плохое в моральном статусе индивида.

            Вырезанные или запеченные на теле человека знаки говорили о том, что их носитель – раб, преступник, предатель, то есть человек, который запятнал себя позором, тот, которого необходимо избегать, особенно в публичных местах.

            Сейчас этот термин широко используется, однако, означает не столько знак на теле, сколько указывает на унизительный (позорный) статус индивида как такового.

Как возникает стигма?

            Общество устанавливает способы категоризации людей и определяет набор качеств, которые считаются нормальными и природными для каждой категории.

            При первой встрече с незнакомцем первое впечатление о его внешности позволяет вам отнести его к той или иной категории и определить его качества, то есть «социальную идентичность». (И. Гофман)

Типы стигмы

- Телесные недостатки: разного рода физические отклонения.

- Индивидуальные черты, стиль жизни: судимость, употребление наркотиков, гомосексуализм, потеря работы, попытки самоубийства и даже радикальная политическая позиция.

- Врожденная стигма расы, национальности и религии, которая может передаваться в наследство и охватывать всех членов семью.

Как работает стигма?

Индивид, который мог бы легко принимать участие в обычном социальном взаимодействии, имеет определенную особенность, которая навязчиво обращает к себе внимание и отвлекает от него собеседника, тем самым, перекрывая путь к другим особенностям этого индивида. У него есть стигма, то есть нежелательное отличие от того, что мы ожидали.

Вербальные проявления стигмы

            У повседневной жизни мы используем особые термины для определения стигмы в качестве образного выражения, не задумываясь над их начальным значением:

- калека

- кретин

- урод

- СПИДозные

- турок

- Даун

- зэк

- шизофреник

- чукча

Реакция стигматизированного человека на ситуацию

- Желание индивида исправить то, что ему кажется объективным основанием своего недостатка (порока);

- Человек может пытаться усвоить те виды деятельности, которые – во всяком случае так считается – недостаток (физический) делает недоступным для него;

- Использование стигмы для вторичных выгод;

- Принятие стигмы как замаскированного благословения, когда страдания, вроде бы, может научить человека жизни и пониманию.

Влияние стигмы на человека

- у стигматизированного человека возникает чувство, что он не знает, что другие «на самом деле» думают о нем;

- незначительные успехи принимаются окружающими как проявления каких-то серьезных способностей;

- незначительные промахи или случайные ошибки могут быть проинтерпритированы как прямое проявление стигмы;

- дискомфорт от собственной незащищенности.

«Свои» для стигматизированных»

Люди с такой же стигмой могут предоставить моральную поддержку, принять индивида как «нормального».

            Люди, чье понимание стигматизированных сформировалось в результате работы в сфере, связанной с помощью людям с определенной стигмой.

            Родственники и близкие стигматизированных людей.

Болезни, которые являются причиной стигматизации

            Болезням, которые потенциально поддаются интенсивной стигматизации, свойственны некоторые общие черты:

- человек, который болеет принимается обществом как ответственным/виноватым за то, что он болеет;

- болезнь является прогрессирующей или неизлечимой;

- общество недостаточно осведомлено относительно болезни;

- симптомы являются плохо скрываемыми или не могут быть скрытыми.

Внешняя стигма

            Касается конкретных проявлений стигмы и дискриминации. Это стигма, которая находится в площади социальных стереотипов, предубеждений, установок, мифов общества.

            Может проявляться в форме доминации, угнетения, использования силы и контроля, агрессии, категоризации, обвинения, наказания, осуждения, исключения, высмеивания, обиды, избегания.

            Это нетолерантное, нетерпимое отношение к людям с бока окружающих.

Внутренняя стигма

            Касается, в первую очередь, чувства стыда, страха, тревоги, депрессии, комплекса неполноценности, личной вины и страха ЛЖВ быть стигматизированным и дискриминированным.

            Возникает, когда человек интернализирует внешние реакции к себе.

Проявление внутренней стигмы

- чувство собственной впечатлительности и неполноценности

- попытки довести собственные преимущества среди других представителей стигматизированной группы (что я не такой, «как все они»)

- неспособность строить отношения с людьми, которые не принадлежат к группе

- страх дискриминации с боку других людей, в том числе и необоснованный

- негативная мысль о людях вне стигматизированной группы

- чувство беспомощности, нехватки контроля над ситуацией

- уверенность, что собственная мысль и интересы не имеют значения и ни на что повлиять не могут

Двойная стигма

            Являет собой объединение двух или более стигм.

            Стигма, связана с ВИЧ, часто прилагается к многим уже существующим стигмам, ассоциированных с такими маргинальными группами як гомосексуалисты или женщины коммерческого секса, и с такими типами поведения як употребление инъекционных наркотиков и случайный секс.

Стигма и дискриминация

Стигматизация  взаимосвязана с дискриминацией.

Дискриминация – это негативные поступки, которые вызваны, стигмой и совершаются с целью девальвации (обесценивание) и снижения жизненных возможностей стигматизированного человека.

Стигматизация вызывает дискриминацию, а та, в свою очередь, вызывает внутреннюю стигму, которая  поощряется и усиливает стигматизацию, создавая, таким образом, замкнутый круг.

Что такое дискриминация?

            Дискриминация (лат. Discriminato – различие) определяется как умышленное ограничение прав части населения, отдельных социальных групп или индивидов за определенным признаком (раса, возраст, пол, национальность, религиозные убеждения, сексуальная ориентация, состояние здоровья, вид занятий и др.)

            Такое ограничение может быть подкреплено законодательством (правовая дискриминация).

Уровни дискриминации

            Политический уровень (государственные структуры)

            Социальный уровень (частные, общественные организации, учреждения, другие общественные институты)

            Индивидуальный/межличностный уровень (отдельные личности)

Контексты стигмы и дискриминации

- семья и общество

- рабочее место

- образовательные учреждения

- медицинское обслуживание

- религия

- СМИ

Основними принципами надання таких послуг мають бути:
рівність та безоціночне ставлення;
доступність щодо вартості, розташування та розкладу роботи;
прийнятність, тобто звернення за власним вибором, поінформованою згодою та анонімність;
відповідність потребам, основним моделям ризикованої поведінки;
повнота та комплексність;
ефективність, тобто послуги мають призводити до змін у поведінці.
Таким чином, оскільки у підлітків груп найвищого ризику недостатньо власного досвіду користування послугами, а також у зв′язку з наявністю певної законодавчої та етичної специфіки у роботі з підлітками груп найвищого ризику, ці інформація та послуги мають надаватися у відповідності та з урахуванням особливостей підліткового віку, статевих відмінностей, рівня зрілості підлітка та його досвіду.

Первая склонность к употреблению наркотиков чаще проявляется около десятого года жизни. Для этого периода характерно восхищение героями, соперничество и «желание сделать что-то необычное». К счастью, редко идеалом является преступник, чаще это бывает мужественный и гордый вождь индейского племени с амулетом (трубка мира), хотя и этот символ может подсознательно вызвать в будущем тягу к сигаретам или к марихуане. Курение в этом возрасте может быть вызвано и другими мотивами, отнюдь не свидетельствующими о болезненном состоянии личности.
Среднее и старшее поколение без труда припоминают собственную молодость, когда они начали курить сигареты, чтобы «быть взрослыми», а заодно и досадить им, демонстрируя такие «психопатологические» импульсы, как смелость, соперничество, бунтарство. Эти импульсы, хотя они часто являлись результатом невротических стремлений и социопатологической мотивации, никак нельзя назвать психопатологическими.
С возрастом психологический образ личности меняется. Сознание собственного «Я», как решающего фактора развития и созревания личности, всё чаще присутствует в размышлениях о жизни и своём месте в ней. Одновременно с осознанием собственной личности и её автономности происходит обособление от авторитета семьи и других общественных авторитетов. Каждая попытка ограничения или запрета, исходящая от старших, воспринимается как покушение на самостоятельность личности и её эмоции. Протест и желание отомстить обретают форму, для которой эйфория становится практически идеальным спасением.
Молодые люди борются с множеством проблем социальной интеграции, со стремлением к признанию своей неординарности, с неизбежностью выбора профессии, с любовью, с чувством агрессии и сексуальностью. Обязательным в этот период жизни становится поиск способа приспосабливаемости. Если они его не найдут, то их ожидает депрессия и фрустрация, то есть, прямая дорога к неврозу или поиск формы бегства.
Когда проблема приспосабливаемости и неврозы начнут мешать нормальному развитию личности, то эйфория, вызванная гашишем, уже не может справиться с иллюзиями. Молодой человек ищет тогда нового средства от депрессии и страха, и в, конце концов, приходит к героину. Чаще всего, именно так выглядит путь развития молодёжной наркомании.

ВИЧ/СПИД имеет последствия во многих сферах социальной и экономической жизни, а результаты его воздействия ощущаются все ми участниками экономической деятельности домохозяйствами,предприятиями, правительством. Современному обществу необ ходимо понимать проблемы, связанные с ВИЧ и СПИД, поскольку своевременное планирование и внедрение как можно раньше необходимых мероприятий по противодействию эпидемии ВИЧ/СПИД сохранит ресурсы и человеческие жизни, минимизирует усилия на преодоление и смягчение последствий эпидемии.

ЗАЧЕМ ОБРАЩАТЬСЯ К ТЕМЕ ВИЧ/СПИД?
Предрассудки. Коррупция. Сироты. Секс. Здоровье. Глобализация. Сверхприбыли.
Бедность. Диссиденты. Наркотики. Это лишь несколько причин, которые побуждают работников СМИ глубже ознакомиться с вопросами, связанными со СПИД.

Часто говорят, что ВИЧ/СПИД – это основной сюжет из области здравоохранения нашего времени. Во всем мире СПИД убивает больше людей, чем голод или война.

Но история СПИД – это не только смерть. Ведь речь идет также и о том,как люди живут с ВИЧ.
Сегодня большинство украинцев знают о ВИЧ/СПИД только из средств массовой информации, а не из личного опыта общения с ВИЧ-позитивными людьми. Это значит, что СМИ играют ключевую роль в формировании знаний, поведенческих практик и общественного мнения о ВИЧ-инфекции и СПИД.

Средства массовой информации могут способствовать формированию определенных стереотипов, согласно которым ВИЧ и СПИД якобы затрагиваютлишь маленькие изолированные группы людей. Или, наоборот, чтовсе люди подвержены равновеликому риску ВИЧ и СПИД. Ни одна из этих крайностей не соответствует действительности. ВИЧ/СПИД может затронуть каждого, тем не менее, используя простые средства профилактики, его можно избежать. Определенные факторы, связанные с условиями
жизни и стандартами поведения, являются в той или иной степени факторами риска для инфицирования вирусом иммунодефицита человека.

Ключевой момент в предупреждении инфицирования – это наличие у всех точной непредвзятой информации о том, каковы эти условия и стандарты поведения, Профилактика невозможна без лечения. Именно поэтому людям, живущим с ВИЧ, крайне необходимы поддержка и понимание вместо осуждения. Также для широких слоев населения необходима информация о доступных средствах личной защиты (профилактики).
В этом смысле все материалы о ВИЧ/СПИД – это форма просветительской деятельности в области здравоохранения, и обязанность журналистов – не пренебрегать этой социально значимой информацией.
Но ВИЧ/СПИД – гораздо больше, чем сюжет из области здравоохранения.
На распространение ВИЧ-инфекции влияют социальные и экономические факторы, политическое безразличие и некомпетентность, жажда наживы, коррупция госслужащих. СМИ могут исследовать и освещать эти факторы, оказывая таким образом влияние на правительства, международные и национальные организации, бизнесструктуры, чтобы они делали все, от них зависящее, для предотвращения дальнейшего распространения ВИЧ-инфекции и поддержки тех, чью жизнь она уже затронула.
Часто журналисты не видят разницы между этими понятиями и употребляют их как синонимы. Но это неправильно. В чем же разница?
ВИЧ – вирус иммунодефицита человека. Он является ретровирусом (медленным вирусом), который, проникая в организм человека, постепенно разрушает иммунную систему и приводит к заболеванию СПИД. Вирус имеет сферическую форму, состоит из РНК, он защищен оболочкой, хорошо приспособленной для существования в организме человека.
СПИД (синдром приобретенного иммунодефицита) – завершающая стадия ВИЧ-инфекции. На последней стадии, называемой СПИД, в организме человека происходит окончательное разрушение иммунной системы и он теряет способность сопротивляться не только любым внешним инфекциям, но и условно патогенным микробам, которые
всегда живут в человеческом организме и не вызывают заболеваний у людей с нормально работающей иммунной системой.
Люди умирают не от ВИЧ, а от оппортунистических (сопутствующих) инфекций.
Таким образом, ВИЧ и СПИД – это разные понятия. ВИЧ – это вирус, разрушающий иммунную систему, а СПИД – это комплекс заболеваний (синдром), проявляющихся у ВИЧ-позитивных людей на фоне разрушения иммунной системы и снижения иммунитета.
ВИЧ и причины СПИД
Уже более 20-ти лет в научных кругах считают, что необходимым условием развития СПИД является ВИЧ, который, по мнению подавляющего большинства исследователей, вызывает СПИД. Но все еще есть специалисты (называемые ВИЧ-диссидентами), которые не убеждены в том, что причиной СПИД является именно ВИЧ. Иные же считают, что ВИЧ может привести к развитию СПИД в присутствии некоего неизвестного сопутствующего фактора.
Пути передачи ВИЧ
ВИЧ присутствует в биологических жидкостях человека. В необходимой для инфицирования концентрации ВИЧ находится в крови (включая менструальную кровь), сперме и вагинальных выделениях инфицированных людей, а также в материнском молоке. Вирус может передаваться другим людям только в случае попадания этих жидкостей в их организмы.

Таким образом, основными путями передачи ВИЧ являются:
Небезопасный анальный, вагинальный или оральный секс (т.е. секс без презерватива); ВИЧ не может проникнуть через презервативы высокого качества (сделанные из латекса или полиуретана).
Контакт кровь – кровь. Это происходит, как правило, при совместном использовании инструментов для инъекций наркотиков или оборудования для пирсинга и татуировок. В прошлом, до того как было введено обязательное тестирование донорской крови, это происходило при переливании крови или ее продуктов, а также путем пересадки нетестированных донорских органов. Очень редко передача ВИЧ возможна посредством профессиональных травм работников здравоохранения, например в результате укола инфицированной иглой или пореза скальпелем.
Перинатальная передача от матери к ребенку во время беременности, родов или кормления грудью, поскольку ВИЧ содержится в биологических жидкостях матери – в крови и молоке.

Эпидемия ВИЧ и эпидемия СПИД. В чем разница?
Когда мы говорим об эпидемии ВИЧ в Украине, то подразумеваем количество новых случаев инфицирования. Украина занимает среди европейских стран лидирующее место по темпу роста числа новых случаев инфицирования.
Эпидемия СПИД предполагает увеличение количества смертельных исходов на четвертой клинической стадии ВИЧ-инфекции от СПИД.
Эпидемия СПИД начинается при отсутствии лечения препаратами, подавляющими развитие ВИЧ.
Какие стадии ВИЧ-инфекции существуют?
Клиническая картина ВИЧ-инфекции характеризуется 4-мя стадиями:
1. Бессимптомная стадия. Никаких симптомов болезни не наблюдается. Этот период продолжается от 3-х до 15 лет. Человек клинически здоров, но в связи с наличием в организме ВИЧ способен заражать других людей почти сразу (через неделю) после инфицирования.
2. Болезнь по типу генерализованной лимфаденопатии. Наблюдается устойчивое, не менее 3-х месяцев, увеличение лимфатических желез в разных местах.
3. СПИД-ассоциированный комплекс. Снижается масса тела, появляется хроническая сонливость, усталость, потливость по ночам, диарея, лихорадка, кожный зуд, лимфаденопатия, увеличение селезенки, наблюдается поражение глаз и слизистых оболочек условно патогенными микроорганизмами.
4. Собственно СПИД. При постепенном разрушении иммунной системы организма происходит обширное поражение всех жизненно важных систем человека оппортунистическими (сопутствующими) инфекциями. Поражается желудочно-кишечный тракт, дыхательная и сердечно-сосудистая система, центральная и периферическая нервная система, могут развиваться злокачественные опухоли. Если вовремя не начать лечение, эта стадия заканчивается летальным исходом.
В Украине наиболее часто на стадии СПИД люди умирают от туберкулеза, пневмонии и раковых заболеваний.
Даже если ВИЧ-позитивный человек чувствует себя хорошо, наличие в его организме ВИЧ означает, что он (или она) со временем станет уязвимым к обычным инфекциям, с которыми люди с неповрежденной иммунной системой могут легко справляться. Поэтому для ВИЧпозитивных людей жизненно необходимо заботиться о собственном здоровье: отказаться от веществ, подавляющих иммунную систему (табака, алкоголя/наркотиков), избегать стрессов, заниматься спортом, хорошо питаться, вести размеренный образ жизни, регулярно наблюдаться у врача в местном центре СПИД, а также вовремя начать прием АРВ-препаратов.

Что ВИЧ «делает» в организме человека?
Попадая в организм человека, ВИЧ закрепляется на определенных клетках крови, на поверхности которых есть молекулы CD4, на Т-лимфоцитах.
Лимфоциты выполняют в организме важную роль «сторожевых систем». Они «зовут на помощь» клетки Т-киллеры, которые борются с ядами, вирусами и микроорганизмами. ВИЧ «обманывает» сторожевую систему организма, устраивая внутри лимфоцитов фабрику по производству «запчастей» для будущих вирусов. ВИЧ нужно 72 часа, чтобы «подобрать ключ» к лимфоциту и проникнуть внутрь него. Еще 12 часов вирусу нужно для того, чтобы выбраться наружу из лимфоцита и начать приводить себя во «взрослое состояние».
Спустя некоторое время инфицированная клетка переполняется частицами вируса, взрывается и погибает. Когда это происходит массово, количество Т-лимфоцитов в крови сильно падает, а количество копий вируса возрастает. Иммунная система перестает справляться с условно патогенными инфекциями, микроорганизмами и вирусами – у человека развивается СПИД.
Также ВИЧ может проникать в клетки-долгожители, так называемые резервуары ВИЧ, нейроны центральной нервной системы, сетчатку глаза (макроциты и макрофаги), и подолгу «прятаться» в них, вплоть до того времени, когда ВИЧ уже невозможно определить в крови, а спустя несколько лет, после какого-либо стресса, он может опять появляться. Поскольку ВИЧ принадлежит к разряду «медленных» вирусов, он может долго находиться в организме, практически ничем себя не проявляя. Иногда представители религиозных сект утверждают, что они якобы «излечивают» страждущих от СПИД. Следует учитывать, что самый сильный иммунодепрессант – это тяжелое психоэмоциональное состояние человека. Некоторым людям действительно помогает молитва или медитация для поддержания гармонии с собой и миром. Однако
важно понимать природу ВИЧ, чтобы сделать правильные выводы об очередном «чуде святого Йоргена».

ПОСЛЕДСТВИЯ ЭПИДЕМИИ ВИЧ/СПИД ДЛЯ УКРАИНЫ
Влияние на демографическую структуру населения
Общее количество ВИЧ-инфицированных украинцев и украинок, согласно оценкам экспертов, в 2014 году достигнет 479–820 тыс., причем каждый год будут заражаться еще 29–94 тыс. чел. Уровень распространенности ВИЧ среди взрослых к 2014 году может достичь 1,9–3,5 процента, а количество лиц, которые нуждаются в АРТ — 130 тыс. человек (77 тыс. — по оптимистическому сценарию). Согласно оценкам, каждый год СПИД будет причиной 35–65 тыс. смертей, и у стольких же людей каждый год эта болезнь будет развиваться. На СПИД в 2014 году будет приходиться почти треть всех смертей среди мужчин и 60 (!) процентов смертей среди женщин в возрасте от 15 до 49 лет. Ожидаемая продолжительность жизни мужчин сократится на 2–4 года, а женщин — на 3–5 лет. Распространение ВИЧ/СПИД заострит и без того неблагоприятную демографическую ситуацию в Украине. Без СПИД низкие уровни деторождения привели бы к сокращению населения страны в 2014 году до 44,2 млн человек; со СПИД будет потеряно еще 300–500 тыс., из-за чего общее количество населения в 2014 году сократится до 43,9–43,7 млн человек.
Система здравоохранения уже ощущает отрицательные следствия эпидемии СПИД, уже сейчас у населения возрастает потребность в медицинских услугах. Но в медпомощи будет нуждаться все большее количество людей трудоспособного возраста, те люди, которые при отсутствии эпидемии не были активными потребителями медицинских услуг.
Возрастут расходы на диагностирование ВИЧ-инфекции, лечение и содержание ВИЧ-инфицированных и больных СПИД, на лечение оппортунистических болезней, профилактику вертикальной трансмиссии (передачу ВИЧ от матери к ребенку). Возрастут нужды в специализированном медицинском персонале, лабораториях тестирования крови, тест-системах, анонимных кабинетах обследования, больницах и т.п.
Дополнительная нагрузка на социальную сферу*
В связи с увеличением количества инфицированных взрослых и детей, а также сирот, вследствие эпидемии СПИД возрастает нагрузка на социальную сферу. Поддержка этих групп населения, социальное сопровождение семей, в составе которых есть ВИЧ-позитивные члены, будет нуждаться в дополнительных ресурсах. Потеря кормильца вынуждает государство увеличивать расходы на содержание таких семей. Люди, которые могли бы выступать как рабочая сила, сами оказываются на содержании прежде времени, ничего не производят и нуждаются в помощи. Появляются семьи, которые состоят исключительно из нетрудоспособных людей. Возрастут потребности населения в социальных службах, службах психологической помощи и реабилитации.
Влияние СПИД на детей*
Отрицательное отношение общества к людям живущим с ВИЧ, распространяется и на детей. Не решаются вопросы содержания и воспитания детей, которые являются ВИЧ-положительными. Некоторые родители отказываются от таких детей, а также от детей, больных СПИД. В связи с потерей родителей братья и сестры могут разлучаться. Дети, которые останутся сиротами и полусиротами, будут иметь значительно меньше возможностей получить родительское внимание и заботу, а также воспитание и образование надлежащего уровня. Учитывая вышесказанное, можно предусмотреть возникновение предпосылок относительно формирования социального неравенства для детей, которые выросли в семьях, и детей, родители которых умерли от СПИД.
Последствия для рынка труда*
К катастрофическим последствиям эпидемии СПИД можно отнести сокращение рабочей силы в стране, перераспределение рабочей силы между секторами, потери рабочего времени (прямые и побочные), снижение производительности труда, ограничение трудоспособности части рабочей силы. Также будет наблюдаться изменение качества рабочей силы. СПИД будет тормозить процесс воспроизведения и
накопления знаний, существенно сокращая время использования молодыми людьми полученных знаний и профессиональных навыков, уменьшая эффективность затрат на образование.
Последствия на уровне предприятий*
Предприятия становятся уязвимыми вследствие инфицирования (потери) менеджерского персонала и квалифицированных специалистов, возрастают затраты на поиск, рекрутирование, подготовку и накопление опыта. Сокращается количество работающих на предприятиях. Может возникать напряженность на рабочем месте в связи с нетолерантным отношением (стигма и дискриминация) к ВИЧ-позитивным сотрудникам.
Последствия эпидемии: выводы*
Оптимистический сценарий развития эпидемии предусматривает успешное выполнение мероприятий Национальной программы противодействия ВИЧ/СПИД.
В 2014 году:
• по оптимистическому сценарию общее количество ВИЧ-инфицированных будет составлять 479 тыс. человек (1,9 % населения в возрасте от 15 до 49 лет);
• по пессимистическому сценарию общее количество ВИЧ-инфицированных будет составлять 820 тыс. человек (3,5 % населения в возрасте от 15 до 49 лет).
Непосредственные результаты эпидемии ВИЧ/СПИД будут такими.
Сократится продолжительности жизни населения, снизится экономическая активность, станет низкой эффективность труда. Возрастет смертность и инвалидность. Изменится структура экономически активного населения (в зависимости от наиболее пораженных половых и возрастных групп). Уменьшится рождаемость, возрастет количество детей-сирот. Уменьшатся налоговые поступления в бюджет, возрастут расходы на социальную сферу и здравоохранение.
У эпидемии также есть и долгосрочное влияние на экономику страны — сокращение банковских вкладов и инвестиций, падение мотивации вкладывать средства в человеческие ресурсы – в образование и здоровье. Возрастут финансовые риски, изменится торговый баланс.
Политика государства и противодействие эпидемии ВИЧ/СПИД
Когда мы говорим о ВИЧ и СПИД, то должны понимать, что прежде всего мы касаемся всех аспектов прав человека, неделимых и неотъемлемых: политических, экономических, культурных, социальных, репродуктивных и т.д. Эпидемия ВИЧ/СПИД — это не проблема отдельной группы людей, это проблема всего общества в целом. И государство должно принимать активное участие в обеспечении и поддержании прав своих граждан вне зависимости от их ВИЧ-статуса, социального положения, этнического происхождения, вероисповедания, религиозных, политических, сексуальных или любых других предпочтений. Улучшение эпидемиологической ситуации в Украине невозможно без политических решений. Усилия государства должны быть направлены на разработку как политических, так и законодательных механизмов, которые позволили бы обеспечить фундаментальные права человека для ВИЧ-позитивных граждан Украины: невмешательство в личную жизнь, свободу от дискриминации, право заниматься социально-экономической деятельностью, стабильное финансирование программ противодействия ВИЧ/СПИД. ВИЧ-инфекция – это вполне контролируемая социальная проблема. Но это проблема, прежде всего, политическая, которая касается как прав граждан Украины, так и политики государства в отношении своих граждан. Взгляд на ВИЧ-инфекцию с точки зрения фундаментальных гуманистических ценностей позволяет не расчленять единую человеческую сущность на департаменты «права», «экономики», «политики» и т.д., а рассматривать все эти материи в комплексе. Ибо, вопреки утверждениям традиционной политической теории, человеческая личность, семья, воспроизводство и сексуальность должны быть включены в политический анализ проблемы ВИЧ/СПИД. Личное есть политическое! Ни одно государство, претендующее на то, что оно принимает потребности ВИЧ-позитивных граждан всерьез, не может игнорировать этого тезиса.

1. Различия между людьми подчеркиваются и считаются важными. Все люди отличаются друг от друга по множеству критериев. Большинство различий не имеют принципиального значения (номер паспорта, цвет глаз, наличие цитомегаловируса), но если людей стигматизируют, их различия рассматриваются как важные и социально значимые (цвет кожи, наличие ВИЧ). В отношении этих различий людей сразу же делят на противоположные категории (черные и белые, слепые и зрячие, ВИЧ-положительные и ВИЧ-отрицательные).
2. Людям с различиями приписывают негативные качества. Мы часто смотрим на людей стереотипно. Все наши стереотипы о других людях неверны, но они могут быть нейтральными и даже положительными, например: все женщины любят заботиться о детях, все итальянцы очень эмоциональные. Но если речь идет о стигме, то различия считаются чем-то негативным, например: все люди с ВИЧ опасны, ВИЧ-инфицированные хотят заразить других, ВИЧ-инфекцией заражаются из-за аморального поведения и т. д. То есть, людям, которых объединяет только одно качество (наличие вируса в крови) приписывают негативные качества, с вирусом никак не связанные: опасность для других, желание причинить вред, аморальное поведение.
Иногда приписывание нежелательных особенностей может внешне выглядеть доброжелательным и даже противоположным стигме. Например: всем ВИЧ-положительным нужно помогать и во всем их поддерживать. Но это тоже приписывание негативных качеств, в этой фразе подразумевается, что люди с ВИЧ – жертвы, они несамостоятельны, все их проблемы связаны только с ВИЧ.
3. Люди делятся на “нас” и “их”. Когда мы кого-то стигматизируем, мы мыслим категориями “мы” и “они”. Такое деление позволяет считать, что “они” не совсем люди, во всяком случае, не такие люди как “мы”. Это очень часто заметно в языке, например, никто не говорит грипп-инфицированный, потому что человек с гриппом – один из “нас”. Но при этом людей с ВИЧ постоянно называют ВИЧ-инфицированными, сводя тем самым всю индивидуальность человека к его инфекции.
Если люди считают какое-то отличие очень важным, приписывают людям, у которых оно есть, отрицательные черты, и могут легко разделить по этому признаку людей на “нас” и “их” – речь идет о стигме.
В обществе существуют различные виды проявлений стигмы, которые поддерживают друг друга:
Культурная стигма – нормы и стандарты общества, согласно которым, люди, принадлежащие к определенной группе менее нравственны, относятся к маргинальным слоям общества, являются “жертвами”, сами виноваты в своих проблемах. Культурная стигма сложилась еще в начале эпидемии на Западе, и когда в нашей стране только начиналась эпидемия, в нашем обществе уже существовала культурная стигма. Культурная стигма выражается в СМИ, социальной рекламе со “страшилками” и т. д.
Институциональная стигма – дискриминационное отношение со стороны правительства, здравоохранения, церкви, сферы бизнеса и других общественных институтов. Подобная стигма может быть явной, например, наличие 122 статьи в законодательстве, непосредственно ущемляющей права людей с ВИЧ. С другой стороны она может быть скрытой, ограничивающей права косвенно, например, отсутствие доступа к терапии. Никто не ставил целью ограничить права ВИЧ-положительных в последнем случае, просто их интересам не уделили внимания, не выделили средств, но это тоже является выражением институциональной стигмы.
Личная стигма – личные предрассудки и представления о какой-то группе людей. Личная стигма не появляется сама по себе, она является прямым следствием институциональной и культурной стигмы. Она может никак не проявляться в повседневной жизни человека, если он не сталкивается с представителями стигматизируемой группы.
Межличностная стигма – ненависть, презрение, страх или смущение, которые проявляются при контактах со стигматизированной группой. Межличностная стигма может принимать формы дискриминации: оскорбления, дискриминационные слова и замечания, насилие. Но часто она имеет более скрытые, неявные формы: слишком сдержанный и холодный тон, избегание встреч, недоверие.
У стигмы, как у медали, есть две стороны, она может быть внешней и внутренней, в зависимости от того, направлена ли она на других людей, либо на самого себя. Внешняя стигма – это стигма по отношению к чужой группе, и она может принимать различные формы:
• попытки доказать, что ты не относишься к этой группе (“Я не такой”);
• презрительные высказывания, “прозвища”;
• избегание контактов и встреч с представителями другой группы;
• страх (заражения, насилия);
• насилие и иные формы дискриминации;
• “менторское”, опекающее отношение;
• игнорирование мнения и интересов представителей группы.
Обычно, когда говорят о предрассудках, имеют ввиду только внешнюю стигму. Но все мы живем в одном и том же обществе, и усваиваем одни и те же стигматизирующие взгляды. Внутренняя стигма – это стигма по отношению к группе, к которой принадлежит сам человек, а, следовательно, она изменяет отношение человека к самому себе. Внутренняя стигма может проявляться следующим образом:
• ощущение собственной ущербности, неполноценности;
• попытки доказать, что ты лучше, чем другие представители группы, что ты не такой “как они все”;
• неспособность строить отношения с людьми, не принадлежащими к группе;
• неспособность строить отношения с людьми, принадлежащими к группе;
• страх дискриминации со стороны других людей, в том числе и необоснованный;
• негативное мнение о людях вне стигматизированной группы;
• чувство беспомощности, отсутствия контроля над ситуацией;уверенность, что твое мнение и интересы не имеют
• значения и ни на что повлиять не могут.
В вопросах стигмы очень часто упускается один важный компонент – социальная, экономическая и политическая власть. Каждый человек может навешивать ярлыки и стигматизировать других, но при отсутствии власти эта стигма не может стать своим воплощением – дискриминацией.
Дискриминация – стигма, которая стала действием. Дискриминация возможна только благодаря неравному распределению власти и контроля в обществе. Так пациент может стигматизировать врачей, считая, что они все плохо относятся к ВИЧ-положительным и ничего не понимают в лечении. Подобные взгляды являются стигмой, но они не могут привести к дискриминации. Если же у врача есть стигма по отношению к пациенту с ВИЧ, то дискриминация тут же становится возможна, например, он может отказаться от оказания медицинской помощи.
Почему же из всех инфекций и заболеваний именно ВИЧ так “повезло” на стигму? Причина в том, что для развития стигмы необходима почва: незнание и страх. Если людям не хватает информации, то они восполняют эту нехватку, обобщая и изобретая ложные стереотипы. Если эти стереотипы связаны с чем-то, что пугает человека, то людям, обладающими этим качеством начинают приписываться негативные черты, поддерживающие существующие страхи. Целый ряд факторов способствует стигматизации людей с ВИЧ:
1. ВИЧ/СПИД – заболевание, угрожающее жизни, а тема смерти является запретной и пугающей в нашем обществе;
2. Часто люди, которые недостаточно знают о ВИЧ, ассоциируют его с очень плохим самочувствием и изменением внешности.
3. ВИЧ является инфекцией, и до сих пор встречается незнание ее путей передачи.
4. Люди ассоциируют ВИЧ с людьми, которые уже стигматизируются в обществе: гомосексуалами, потребителями наркотиков, секс-работниками.
5. ВИЧ затрагивает тему секса, которая во многом табуирована, и связана с различными страхами, виной и т. п.
6. ВИЧ наиболее сильно затрагивает людей, которые чаще всего дискриминируются и находятся в неравном положении в обществе: женщин, подростков, мужчин, практикующих секс с мужчинами, потребителей наркотиков и т. д.
Важно также помнить о том, что стигма – это полностью иррациональное чувство, и даже эти факторы не могут объяснить, почему люди так слепо соглашаются со стигматизированной точкой зрения.
До сих пор не до конца понятно, что может уменьшить стигму и ее последствия в обществе. Тем не менее, можно выделить два важных метода, зарекомендовавших свою эффективность:
Образование может сделать то, на что не способно никакое антидискриминационное законодательство – заставить людей пересмотреть свои страхи и нелогичные представления. При этом важно, чтобы люди получали знания не только о путях передачи вируса, но и о правах людей, живущих с ВИЧ, уязвимых перед ВИЧ группах, и о самих стигме и дискриминации в связи с ВИЧ.
Эмпаурмент – “обретение силы”, это процесс, когда сами люди, затронутые эпидемией, приобретают знания и навыки, позволяющие им преодолеть внутреннюю стигму и противостоять взглядам большинства и дискриминации. Эмпаурмент позволяет людям, живущим с ВИЧ, отстаивать свои права, непосредственно участвовать в принятии решений, касающихся ВИЧ/СПИДа, представлять свои интересы в различных структурах. В результате преодолевается существующее неравенство и возникновение дискриминации становится невозможным.
Если эпидемия СПИДа и может чему-либо научить, то это тому, что человечеству пора менять свои представления и не позволять стигме разрушать человеческие жизни.
Подготовлено Елизаветой Морозовой