Відомо, що діагноз “ВІЛ-інфекція” з першого дня може супроводжуватися гострими переживаннями. Для багатьох ВІЛ-позитивних психологічні кризи стали частиною життя. Проте це не означає, що ви безпорадні. Психологічні проблеми можна вирішувати, і, швидше за все, це будуть перші проблеми, з якими ви навчитесь справлятись, живучи з ВІЛ.

Всяка незвична подія в житті людини викликає гостре переживання. Позитивний результат на ВІЛ-інфекцію викликає як-правило гостру емоційну кризу. Але це не значить, що з цим станом не можна впоратись. Психологічні проблеми необхідно і можливо вирішувати.

Дуже багато випадків, коли ВІЛ-інфіковані починають жити по-іншому після встановлення діагнозу. Ведуть здоровий спосіб життя, займаються спортом, раціонально харчуються, відмовляються від шкідливих звичок.

ВІЛ може деморалізувати людину, травмувати її психіку, а може піднести духовно, дати нову енергію для життя – все залежить від самої людини.

Спочатку переживання щодо свого майбутнього, тривалості життя дійсно потребують багато душевних сил, але з часом інші питання стають більш актуальними. Люди повертаються до звичних справ, проблем сім’ї, роботи, навчання. Більше того, часто говорять, що завдяки своєму статусу вони стали жити більш змістовно, переглянули ставлення до світу і до себе, знайшли нові цілі, змінили пріоритети, почали цінувати кожну мить, по іншому ставитись до своїх близьких.

Такий стан можна назвати екзистенційним, тобто таким, коли людина стає сама собою, визначає свої справжні життєві цінності.

Хибні установки щодо ВІЛ

Найперше з чим стикається ВІЛ-інфікована людина, це хибна інформація, брак знання про інфекцію, а часто й упередженість.

Існує багато хронічних захворювань, які руйнують здоров’я не менше за ВІЛ, наприклад гепатит С, цукровий діабет, вовчанка. Жити з ними так само складно як і з ВІЛ, але ставлення більшості людей до цих хвороб толерантне. Люди, в основній масі мало інформовані про шляхи передачі ВІЛ-інфекції, бояться побутової передачі.

Слід сказати, що таке ставлення людей до проблеми ВІЛ є наслідком хибної подачі інформації в ЗМІ, внаслідок чого сформувався образ „чуми двадцятого сторіччя”.

Мало достовірної інформації про життя з ВІЛ. Сформувалось стигматизуюче ставлення до хвороби і до людей, що нею хворіють.

Стигма в перекладі з грецької означає „клеймо, мітка на тілі раба”.

ВІЛ-інфіковані одразу відчувають поділ на “ми” і “вони” – це перша ознака стигматизації. Цей поділ є наслідком формування негативних стереотипів у суспільстві стосовно ВІЛ-інфікованих, які створюють своєрідну межу “захисту” від хвороби. З хворобою асоціюються певні якості. Часто ці якості не відповідають реальності і носять негативний відтінок.

Наприклад те, що люди з ВІЛ-статусом “приречені”.  Насправді більшість живе повноцінним життям, як і всі інші. Дякуючи сучасним методам лікування, займаються наукою, фізичною культурою, мистецтвом, закохуються, створюють сім’ї, народжують здорових дітей.

Ще однією стигмою є думка про те, що інфіковані – це люди, які ведуть аморальний спосіб життя. Далеко не так. Жертвою ВІЛ може стати сама добропорядна людина.

Буде краще, якщо інфікованих ізолювати, або повідомляти про їх статус, заявляє дехто. Такий варіант, крім травмування людей, нічого дати не може. Завжди легко звинувачувати інших, коли вже нічого не зміниш. Люди потрапляють в катастрофи, хворіють різними соматичними хворобами, страждають різними розладами внаслідок зловживання алкоголю, або паління, але ніхто не вішає на них клеймо ”поганих людей”.

Одним словом, розповсюдження стигми у зв’язку з епідемією СНІД приносить інфікованим не менше зла ніж сама інфекція. Особливо це стосується місця в суспільстві. Це і звільнення з роботи, відмова від спілкування, ставлення як до людей нижчого сорту, витіснення з різних груп.

Стигма характерна не тільки для “ВІЛ-негативних”, але і для середовища інфікованих.

Вони часто оцінюють всіх інших як таких, що не можуть їх зрозуміти. Інші позитивні винуваті більше ніж ви в тому, що набули цей статус.

Висновок один. Як стигма зовнішня так і стигма внутрішня заважають жити, і її потрібно позбуватись.

Як це зробити?

Старайтесь якомога більше дізнатися про ВІЛ та СНІД. Читайте літературу, яка видається під егідою Міністерства охорони здоров’я та Міжнародного Альянсу по боротьбі з ВІЛСНІД. Безумовно, можна читати і іншу літературу, включаючи періодику, але пам’ятати, що там багато неперевірених матеріалів.

За інформацією звертайтесь до фахівців, що займаються проблемами ВІЛ-інфекції, лікарів, психологів, соціальних працівників, що зайняті практичною роботою в цій сфері.

Намагайтеся увійти в коло ВІЛ-позитивних, які спокійно приймають свій статус. Спілкування з ними – перший крок вашої адаптації.

Пам’ятайте, що більшість людей поки що упереджено ставляться до ВІЛ-інфікованих, спробуйте сприймати це терпимо. Причиною всяких упереджень та стигм є незнання та страхи. Протиставляйте страхам об’єктивну інформацію. Подавайте її спокійно і коректно.

Старайтесь вибирати для спілкування тих, хто вас приймає. Не чекайте, що всі до вас будуть добре ставитись, люди різні – відповідно і ставлення різне.

Впевнених в собі людей поважають, то ж будьте впевнені в собі і ви не відчуєте дискримінації.

Робота з почуттями

Клієнти, які звертаються з психологічних проблем на “Телефон Довіри” просять навчити їх методикам, які допоможуть забути про те, що сталося. Одразу ж скажу, що таких чудес не буває, і вам доведеться неодноразово повертатись до того, що сталося, але емоційний накал поступово буде зменшуватись.

Дехто, дізнавшись про діагноз, починає вживати алкоголь і наркотики. В такий спосіб можна лише тимчасово зменшити біль, про подальші наслідки відомо, говорити не буду. Скажу тільки те, що чим довше і більше застосовувати ці “ліки” тим важчі наслідки очікуються, особливо стосовно психологічного стану.

Не бійтесь своїх емоцій, навіть негативних. Краще дивитись в очі своєму стану відкрито, ніж через туманну алкогольну завісу.

З емоціями можна і потрібно працювати, Вони вичерпуються, трансформуються і навіть змінюються на протилежні. Коли ви почнете це робити, відчуєте як це цікаво і корисно. Бажано звернутись до психолога. Робота з емоціями зазвичай тривала, але буває і так, що достатньо однієї вдалої фрази, щоб змінити стан.

Негативні почуття пом’якшуються, якщо їх відкрито проявити, або висловити. Емоцію можна назвати по імені і працювати з нею як з живою істотою.

         Полегшити свої почуття можна також, створивши систему, за якою ви будете жити. Систематизація робить життя впорядкованим і менш емоційно напруженим. Це може бути йога, у-шу, інші системи, близькі вам за світоглядом.

Полегшити свої почуття можна і самими простими способами: спілкуванням з приємними вам людьми, прогулянками на природі, відвідуванням закладів культури.

Формування свого позитивного образу і самооцінки

Неможливо жити повноцінно, коли занижена самооцінка. Коли ви вважаєте себе неповноцінним, оточуючі відчувають це і відповідно ставляться до вас як до не зовсім повноцінної людини. Поганий настрій супроводжує такий стан, і, відповідно, індукує поганий настрій у оточуючих.

Намагайтеся думати про себе тільки позитивно. Згадуйте приємні історії. Кожного разу, коли ви не задоволені собою, своїми здібностями, зовнішністю, спілкуванням – чим завгодно, зупиняйте свої негативні думки виробленим спеціально для цього прийомом, Це може бути молитва, набір певних фраз, ритуалів, можна себе навіть ущипнути, і після цього згадуйте щось приємне з вашого життя. Можна кілька разів повторити, що у вас все вийде, що ви успішна людина. За словом йде дія і зміна.

Старайтесь від оточуючих одержувати позитивні оцінки, а для цього потрібно спілкуватись переважно з тими, хто вас сприймає позитивно і хто готовий вас підтримати. Цим самим ви створюєте позитивний емоційний фон.

Ще один фактор, що створює позитивний емоційний стан – досягнення успіху. Успіх може бути у вирішені значних проблем, а може і в дрібницях – головне, щоб був результат. Навіть заміна ґудзиків тішить нашу душу і піднімає настрій. Можна скласти план досягнень. Час від часу заглядайте до цього списку, доповнюйте його.

Найкраще себе почувають ті люди, які приносять добро іншим. Вони не страждають різними комплексами, поважають себе і оточуючих. Входьте в середовище людей, що живуть з ВІЛ, допомагайте їм. Пам’ятайте, що ваш статус може стати стимулом і зробити ваше життя цікавішим.

Самоконтроль

Люди, потрапивши в кризову ситуацію, часто втрачають контроль над своїми станами, емоціями, над життям в цілому. Це важкий період, але цілком природна реакція. Людина – не автомат, і так просто виключити емоції неможливо, їх треба пережити.

Зі станом втрати контролю справлятись досить важко. Починати слід з посильних незначних кроків. Постарайтесь ставити перед собою тільки такі завдання, з якими можете справитись.

Якщо вам важко планувати далеку перспективу – нічого страшного, живіть сьогоднішнім днем. Щодо дальньої перспективи, то це справа наживна, з часом і з цим у вас все буде гаразд.

І все ж таки людина почуває себе психологічно комфортно, коли бачить перспективу, тобто має плани. Як тільки відчуєте, що можете планувати життя і вам цікаво це робити, формалізуйте свої плани. Розкладіть їх по поличках своєї пам’яті, можна все записати і навіть намалювати. „Спочатку було Слово” – цей біблійний вислів несе в собі великий духовний і терапевтичний зміст. Вся психотерапія побудована на силі слова. На слові будується уява, а за уявою йде дія.

Спробуйте чітко визначити свої цілі в житті. Чого ви хочете досягти в кар’єрі. Що можливе в сімейному житті. Чого можна досягти в сфері фізичного і духовного вдосконалення. Прийміть позу, яка заспокоює, розслабтесь, закрийте очі і уявіть себе через десять років. Як проходить день, хто вас оточує, де ви працюєте. Постарайтесь це побачити в своїй уяві. Запишіть і починайте діяти. Час від часу повертайтесь до свого плану, коригуйте його.

Якщо ж до вас постійно повертається думка, що ВІЛ ставить хрест на ваших планах – варто звернутись за інформацією про сучасні методи лікування і про досвід людей, що живуть з ВІЛ.

 Пригнічений стан, депресія

За статистикою більшості людей з ВІЛ хоча б раз довелося пережити стан клінічної депресії. Відносно самого слова “депресія” існує ряд непорозумінь. Часто люди говорять “у мене депресія”, коли хочуть відзначити, що у них поганий настрій. Проте справжня депресія – це хвороба, хай і дуже поширена, яка може трапитися з кожним. Ви не обов’язково переживатимете депресію, проте наявність ВІЛ підвищує цю ймовірність.

Депресія може розвинутися як результат соціальних проблем або фізичної хвороби, але також може виникнути і “на порожньому місці”, коли сама людина не може відповісти на питання, чому їй так тужливо і погано. Як і у всякої хвороби, у депресії є свої симптоми: пригнічений настрій, апатія, нездатність зосередитися, безсоння, або сонливість вранці, нездатність розслабитися, втрата апетиту або ненажерливість, необґрунтоване відчуття провини, регулярні думки про смерть або самогубство. Якщо ці симптоми тривають щодня кілька тижнів, то ймовірно, людина переживає депресію, хоча точно визначити це може тільки фахівець.

         Яким би похмурим не здавалося життя при депресії – це не назавжди. У більшості людей депресія проходить сама собою. Проте, краще не терпіти всі ці симптоми, адже є багато способів для боротьби з ними.

Для лікування депресії існують лікарські препарати. Часто ліки не потрібні, але при важкій депресії вони дійсно необхідні, особливо якщо існує ризик самогубства. Препарати для лікування депресії (антидепресанти) може призначити або відмінити тільки фахівець з медичною освітою – психіатр або лікар-психотерапевт.

 Серед ВІЛ-позитивних існують два протилежні ставлення до антидепресантів. Одні можуть розповідати про те, як вони відмовилися від них через побічні ефекти, або що вони у принципі проти того, щоб вирішувати психологічні проблеми “таблетками”. Інші розповідають, що такі препарати їм дуже допомогли. Отже чи слід вдаватися до допомоги ліків – це вирішувати тільки вам самим.

Антидепресанти покликані нормалізувати роботу мозку і привести до зникнення депресії. Проте, перш ніж ці зміни настануть, або хоч би стануть помітні, має пройти час, протягом якого існує високий ризик появи бічних ефектів. Отже лікувати депресію слід обдумано, інакше ви ризикуєте швидко розчаруватися в лікуванні.

Також депресію можна лікувати за допомогою психотерапії – методу лікування, який зводиться до розмови між фахівцем, що володіє спеціальною технікою спілкування, і пацієнтом.

Не менш важливий засіб для боротьби з депресією – самодопомога. Саме до неї вдаються більшість людей з ВІЛ в цьому стані. Щоб допомогти собі пережити цей період з найменшими втратами є декілька рекомендацій:

Бережіть себе. Депресія поглинає ваші сили, і знижує працездатність. Не вимагайте від себе дуже багато. Ви повернетеся до звичайного способу життя, коли депресія пройде. Розбивайте великі справи не кілька маленьких етапів, і робіть стільки, скільки зможете. Не лайте себе, якщо не можете зробити більше.

Займіться фізкультурою. Проста зарядка може стати прекрасними ліками проти депресії. Півгодини гімнастики не менше трьох разів на тиждень – цілком достатньо. Замість зарядки можна використовувати тривалі прогулянки в найближчому парку. Це допоможе мозку виробляти “природні антидепресанти”.

Дотримуйтесь розпорядку дня. Напишіть відповідний розпорядок дня і намагайтеся його дотримуватись. Цей простий прийом допомагає значно знизити переживання, пов’язані з депресією. Вставайте в один і той же час, приймайте їжу в певні години, лягайте раніше. Але не перенавантажуйте свій режим, не намагайтеся “втиснуть у нього все”. Краще включити до нього розваги, прогулянки і спілкування з друзями.

Не замикайтеся в собі. Багатьох з нас учили, що будь-який прояв відчуттів – ознака слабкості. Забудьте про це. Саме ті люди, які все “тримають в собі” частіше і довше страждають від депресії. Не залишайтеся наодинці, навіть якщо вам цього хочеться. Поговоріть про свої переживання з ким-небудь.

Запасіться терпінням. Депресія відразу не проходить. Не чекайте швидких чудес. Проте пам’ятайте, що одужання від депресії – це правило, а не виключення. І якщо у вас депресія, то ви у будь-якому випадку на шляху до позбавлення від неї.

Важливість спілкування в кризі

Якщо ви переживаєте кризу, найефективнішим прийомом самодопомоги є спілкування з людьми, які підтримають вас. Досвід телефонного консультування говорить нам, що більшість людей шукають просто того, хто може вислухати з теплотою. Отже, не питайте порад і не просіть оцінок, вони можуть бути помилковими, шукайте уважного слухача.

Краще довірятись людям, яких добре знаєте. В їх число не обов’язково включати рідних. Враховуйте при спілкуванні з рідними той момент, що ці люди емоційно дуже пов’язані з вами. Їх бурхливі переживання можуть вам зашкодити. Спочатку краще давати їм дозовану інформацію і готувати до повідомлення про ваш статус. Говорити з рідними прийдеться рано чи пізно, на це себе теж налаштовуйте.

Не говоріть зайвий раз про свій статус, краще говорити про супутні проблеми.

         Одним словом, на перших порах краще звертатись до сторонніх людей. Найсприятливіше середовище – це люди, які самі пройшли кризовий період. Вони переживали теж саме, що і ви, і можуть стати цінним джерелом інформації і досвіду. Крім того, ви самі можете надавати підтримку іншим інфікованим. Коли допомагаєш іншим стає легше собі. Якщо у вас нема таких знайомих, ви можете знайти їх в мережі людей, що живуть з ВІЛ, або в інших громадських організаціях. Шукати таких людей можна через Інтернет, в СНІД-центрах.

 Підтримка психолога

Шукаючи психолога, враховуйте його досвід консультування людей в кризових станах. Консультанти – живі люди і не кожен з них може відповідати вашим потребам. Вибирайте такого, хто співпереживає і емоційно вас підтримає. До психолога слід звертатись тоді, коли ви готові відкрити свій статус. Одразу ж виясніть, як він ставиться до ВІЛ-інфікованих. Якщо він СНІДофоб – відмовляйтесь від його послуг.

         Ставте питання. Якщо він вам намагається нав’язати відчуття провини або своє бачення проблеми, відразу ж відмовтеся від його послуг.

Часто служби консультування є при громадських організаціях і СНІД-центрах. Це може бути штатний психолог, соціальний працівник. Все частіше з’являються служби, в яких консультаційну допомогу надають ті, що пройшли спеціальне навчання – ВІЛ-позитивні добровольці. Також консультацію можна отримати на спеціалізованому телефоні довіри з питань ВІЛ/СНІД.

Пам’ятаєте, що в ідеалі будь-який консультант повинен мати досвід спілкування з людьми з ВІЛ, неупереджено підходити до різних стилів життя і поважати ваші бажання, знання і досвід. Можливо, з першого разу ви потрапите “не до того” консультанта, проте не варто через це відмовлятися від інших можливостей консультування.

Не зважаючи на всі ці рекомендації, важливо не забувати, що головна людина, яка може вирішити ваші проблеми – це ви самі. Те, що працює для однієї людини, може виявитися даремним для вас, і навпаки. З’ясуйте, які ресурси у вас є і виберіть те, що може виявитися ефективним саме для вас.